Доброволець 57-ї бригади Олександр Роменський — один із тих, хто пройшов фронт, поранення, реабілітацію і нині шукає рівновагу між болем,…
Публікуємо списки 168 льотчиків російських ВПС
Як би це дивно не звучало, але наша толерантність до прихованих чи навіть відвертих ворогів України наробила українцям надзвичайно багато біди. То ми роками терпимо відверто антиукраїнські канали на нашому телебаченні, то ніби стараємось «не помічати» проросійських депутатів у Верховній Раді України тощо.
Практично з початку широкомасштабного нападу неонацистської московії на Україну, показуючи світу спілкування рашистських полонених з їхніми рідними та близькими, ми мимоволі продемонстрували світу, з якою бідою та ординською навалою він може зустрітись. Звісно, якщо Україна з якихось причин не вистоїть.
-
- Ілюстративне фото
Путінська прошивка в головах двоногих недолюдів просто вражає. І, як не дивно, найчастіше цілковито відмер мозок навіть не в самих миршавих солдатиків-рашистів, а в їхніх рідних. Непоодинокими є випадки, коли «прозрівший» вбивця українських жінок та дітей відверто розкаюється і намагається запалити хоча б іскринку розуму у своїх мамці чи татка. Та непробивний мур масової путінізації росіян, здається, безповоротно закам’янів.
Зовсім не толерантним і навіть подекуди жорстоким здається спілкування деяких українських блогерів із родичами окупантів. Вони повідомляють про загибель їхнього сина чи чоловіка в Україні і, скажу відверто, бувають секунди, коли батька, який ридає, чи матір, яка несамовито кричить, хочеться пожаліти. Але крик жінки, яка народила путінську потвору, перетворюється на «комариний писк», коли просто намагаєшся уявити, як кричить мати, чию мертву малолітню дитину дістають із завалів. А полонений російсько-нацистський льотчик тим часом спокійним голосом розповідає: «Знал, что цель — жилые дома, но бомбы сбросил». Інший, блимаючи згаслими очима, пробулькотить : «Да, на территории Полтавской области у меня всегда были родственники. Моя мама планировала переехать к моему отцу в Краснодар, но где она, я не знаю. Более того, у моей жены родственники в Харькове». І обидві істоти, знаючи, що на землі може бути навіть рідна мати, завдання свого фюрера виконають. У цьому вся сутність росіян — свідомо вбивати жінок і дітей, знаючи, що путінський агітпроп прикриє ці вбивства ширмою боротьби проти неіснуючих в Україні фашистів.
Ще на початку війни у 2014 році, перебуваючи на сході нашої країни, нерідко доводилось спілкуватися з нашими співгромадянами, які були виховані навіть не батьками, а виключно російським телебаченням. Хоча, варто розуміти, що і в їхніх батьків «іншого вихователя» не було. Для того, щоб відкрити очі хоча б одному з них, потрібно було дискутувати як мінімум пів години, оперуючи фактами і звичайною логікою. Мало хто прозрівав, та все ж, випадки траплялись.
Мої друзі з Донецька та Луганська неодноразово говорили, щоб я полишив ту марну справу, але десь глибоко в душі ще з юнацьких років засів мені в голові один вислів — «Роби, що маєш, і хай буде те, що буде!».
Тож, сьогодні вчергове публікую списки російських військових ВПС, які, можливо, ще мають, хоч і примарний, але шанс не стати вбивцею. Також є не менш примарний шанс, що батько пояснить своєму сину, що таке захист вітчизни, а що таке окупація. Та найбільше я маю надію на те, що навіть рашистська мати обере усмішку і обійми рідного сина, а не «свій комариний писк».
Список: за посиланням
