Таку комплексну підтримку родинам, що наразі не знають куди звернутися, буде надавати Регіональний центр соціального супроводу, створення якого започатковано у Збройних Силах. Про…
Цей вираз для більшості українців уже встиг стати крилатим. Але мало хто знає, що за цим та іншими відомими віжуалами, які ми зараз бачимо на біл-бордах, стоїть діджитал-агенція МОКО.
Про складнощі роботи у нинішніх реаліях та про співпрацю з військовими з директором агенції Глібом Проненком поспілкувалась кореспондент АрміяInform.
Економічний фронт – це теж про сміливість
– Хто такі МОКО?
– Починаючи з 2014 року, ми є експертами з побудови бренд-комунікації в digital: соцмережі, YouTube, TikTok та інші канали. Працюємо з українськими та міжнародними компаніями, серед яких METRO Cash & Carry, PepsiCo, «Нова Пошта», Uklon та інші. Третій місяць волонтеримо, допомагаємо Збройним Силам. Також виходимо на міжнародні ринки, щоб приносити гроші в Україну, бо економічний фронт – це теж про сміливість.
– З чого розпочалася ваша співпраця з військовими?
– На початку війни у нас вже були встановлені зв’язки. Раніше ми для ЗСУ проводили тренінги, темою яких була робота в соціальних мережах. З початком широкомасштабного вторгнення ми отримали від Головнокомандувача ЗСУ запит на створення контенту. Саме тоді з’явилися вже всім відомі гасла: «Якщо Бог існує, він носить форму ЗСУ», «Ми тільки чули про супергероїв, тепер ми вас побачили» тощо.
Також до нас неодноразово зверталося командування Сухопутних військ. Спочатку це були віжуали, спрямовані на москалів, такі як: «русский солдат, сдавайся», а потім пішли вже спрямовані на нас, наприклад: «Помстимося за рідні міста». Також, за їхнім запитом ми створили відео до Дня піхоти.
Є така стала фраза – «Бог любить піхоту». За нашим задумом, наприкінці відео мали з’явитися діти, які би сказали: «І ми любимо». Попри повітряні тривоги та атмосферу в місті, нам вдалося знайти малечу для зйомок ролику. Те, на що раніше виділялося близько місяця, ми були вимушені робити за 1-2 дні, але, хвала Богу, все вдалося.
Після Дня піхоти ми самостійно ініціювали проєкт до Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні та зняли відео, в якому провели паралелі між нацизмом і рашизмом. Вийшла дуже емоційна робота.
Усе почалося з волонтерства…
– Розкажіть про співпрацю з волонтерськими організаціями.
– Взагалі все почалося з мого особистого волонтерства. Я долучився до цієї справи ще у 2016 році. Ми підтримували бойові частини та працювали з сім’ями загиблих. Тепер вже це великий штаб. З початком широкомасштабного вторгнення ми зареєстрували його, як ГО «Загартовані серця». Тоді завдяки спільним знайомим ми побачили оголошення у фонді «Повернись живим», що їм терміново необхідний дизайнер. З того часу МОКО стала співпрацювати з цим фондом та допомагати з візуальною концепцією.
Один із напрямків роботи нашої агенції – підтримка ветеранів російсько-української війни. У 2021 році ми почали співпрацювати з Міністерством у справах ветеранів України по кількох проєктах. А перед самим початком широкомасштабного вторгнення створили логотип для Українського ветеранського фонду.
– Які корективи війна внесла у вашу роботу?
– У нас повністю розмилися кордони агенції. З 60 людей, які працювали раніше, залишилося лише 30. Важко було. Хтось в дорозі, хтось сидить у підвалі, хтось в метро. Були ситуації, коли проєкт починала одна команда, а закінчувала геть інша. Плакати робили одні люди, а до друку готували зовсім інші.
Рекламна спільнота, як і більшість в Україні, згуртувалася. З’явилися нові центри, які створювали інформаційні продукти. В перші дні війни розробили дуже багато сайтів. Часом сайти створювались буквально за декілька годин. Також важливою справою було донести до європейської спільноти правду про події в Україні.
Вижити та побачити перемогу
– Які у вас плани на майбутнє?
– Ми вже почали самі генерувати нові ідеї проєктів, шукаємо в інформаційному просторі те, що актуально для українців і ЗСУ. Нині у нас на стадії розробки знаходиться проєкт, спрямований підтримати та допомогти жінкам, які зазнали насилля та знущань.
– Що б ви хотіли побажати нашим читачам?
– Насамперед я хотів би подякувати всім за довіру, а побажати я хочу лише одне… вижити. Вижити та побачити перемогу.
