У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
Із підрозділом однієї з військових частин Вінницького гарнізону проведено заняття з інженерної підготовки. Заняття теоретичне, утім, кожен його етап супроводжувався реальними прикладами із саперної практики.
Знання мінної справи бодай на початковому рівні в умовах сучасної війни необхідні будь-якому військовослужбовцю, незалежно від його спеціальності. У цьому глибоко переконаний офіцер Командування Повітряних Сил полковник Олександр Возний — інженер з понад 30-річним досвідом офіцерської служби. Багато років він очолював інженерну службу штабу Командування Повітряних Сил, тривалий час виконував бойові завдання в районі проведення АТО/ООС. Скільки він встановив і зняв мінних полів на Cході, скільки тисяч вибухових пристроїв пройшло через його руки, мабуть, полковник і сам сьогодні не скаже. Достатньо зауважити, що у найважчий період антитерористичної операції в чотирнадцятому-п’ятнадцятому роках він організовував інженерне забезпечення багатьох важливих районів, секторів та окремих об’єктів, а також — кількох відомих операцій, серед яких — Дебальцівська та інші. І ось, маючи такий багатющий досвід за плечима, торік Олександр Васильович звільнився в запас і почав передавати його майбутнім офіцерам запасу, ставши старшим викладачем кафедри військової підготовки Вінницького національного аграрного університету. Та щойно позиційна війна змінилася вторгненням і війною широкомасштабною, офіцер повернувся до строю, адже його досвід було би злочинно не використовувати для нашої боротьби та перемоги.
— Це — саперний шнур, швидкість горіння — один сантиметр за секунду, — пояснює полковник контрактникам. — Зараз я вам покажу, як зачистити його кінець, під’єднати капсуль-детонатор, як зробити так, аби він горів також і під водою…
На прикладі відомих кожному із цих хлопців вінницьких мостів через Південний Буг досвідчений інженер пояснює, скільки тротилу й метрів шнура потрібно для підриву.
— На щастя, ми відігнали ворога достатньо далеко, і мости у Вінниці вам підривати не доведеться, — пояснює офіцер. — Але ви можете потрапити до районів ведення бойових дій, і ці знання вам можуть знадобитися там, тож слухайте уважно.
Після ознайомлення з властивостями й способами використання вибухових речовин, детально зупинившись на тротилі й пластиді, Олександр Володимирович перейшов до мін. Протипіхотні в Україні, яка є підписантом відповідного міжнародного договору, заборонені. При цьому досвідчений сапер із прикрістю зауважив, що політика уряду в першій половині — середині дев’яностих років була такою, що всі заборонені даною конвенцією протипіхотні міни Україна передала росії, тож сьогодні мусимо розміновувати свої ж колишні «протипіхотки».
Протитанкові міни у ЗСУ є і широко використовуються. Керівник заняття показав бійцям кожну з них, продемонстрував, як їх встановлювати, як маскувати, як після цього, у разі необхідності, знімати, як поворот спеціального ключа в мінах різних модифікацій викликає різні звуки й наслідки, як ставиться та знімається чека.
Показав офіцер і варіанти використання мін та гранатометів як розтяжок, розповів, які бувають варіанти встановлення мін на неможливість їх зняття. Окремо була розібрана й тема саморобних вибухових пристроїв, з якими військовослужбовці можуть стикатися у своїй саперній практиці.
Наступне заняття з особовим складом цього підрозділу спеціального призначення буде вже практичним: хлопці навчатимуться підривати визначені об’єкти за допомогою вибухових речовин різного способу дії.
Фото автора
