Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Кажуть, вийти в море може будь-який моряк, а от привести корабель у потрібне місце — тільки штурман. Тому обсяг знань і навичок, якими він зобов’язаний володіти, ставить цю професію на один щабель з льотчиками та підводниками. І якщо раніше на військовому флоті вона вважалася суто чоловічою, то сьогодні на одному з кораблів Військово-Морських Сил ЗС України впевнено тримає штурвал жінка.
Старшина рульової команди старшина 2 статті Євгенія Бакай — перша дівчина-штурман українського національного флоту. Тільки у березні вона закінчила навчання у Відділенні військової підготовки Фахового коледжу морського транспорту Національного університету «Одеська морська академія», де опановувала спеціальність «Кораблеводіння». А вже сьогодні Женя, ламаючи всі стереотипи, стала незамінною частиною екіпажу бойового судна.
— Я завжди марила армією, хоча у родині військових не було. Тож вирішила — стану першою. Спочатку спробувала вступити до Інституту ВМС. Але, на жаль, до флотського вишу не потрапила. Через те, що опускати руки не у моєму характері, то вступила до коледжу, щоб у майбутньому таки здобути офіцерське звання, — пригадує Євгенія.
З перших днів навчання дівчина зрозуміла, що рішення було правильне, бо вона — у своїй стихії. Женя не лише стала першою дівчиною, яка опановувала в коледжі спеціальність «Кораблеводіння», на курсі вона була однією з найкращих. Постійно займалася і вбирала кожне слово бувалих корабелів, адже штурман без належної підготовки — ось що справжня біда для екіпажу.
— Під час навчання у нас було достатньо практики на кораблях та катерах Військово-Морських Сил ЗС України, щоб сьогодні я могла спокійно виконувати свою роботу. Зокрема, морську справу опановувала на навчальному катері «Чигирин» на посаді сигнальника, а також на посаді командира рульового відділення на фрегаті «Гетьман Сагайдачний». То був гарний досвід, — пригадує старшина 2 статті Євгенія Бакай.
А ще саме тоді Женя зрозуміла, що роман з морем у неї на довго.
— Я годинами можу дивитися на море. Тут не буває двох однакових заходів сонця, і на березі ви ніколи не побачите стільки зірок, як у морі. Кажуть, що з часом романтика минає, а служба перетворюється на рутину. Сподіваюся, це не так, — роздумує Євгенія.
Попри юний вік, дівчина професійно виконує свої обов’язки та керує особовим складом, як-то кажуть, залізною рукою. А як інакше? Саме її команда відповідає за навігаційну безпеку плавання в морі, а також виконання всіх маневрів. Для цього штурман щоденно займається коректурою карт, слідкує за навігаційною й синоптичною обстановкою моря та доводить отримані дані до командира корабля.
— Як старшина рульової команди при проходженні вузини чи швартуванні я повинна бути за штурвалом. А у випадку, коли відсутній командир бойової частини — виконувати його обов’язки. Все це мені до снаги, — запевняє Євгенія.
За словами дівчини, на борту всі насправді стають однією великою родиною, адже моряки — люди особливі, надійні, відповідальні, у них інші стосунки між собою.
— Звісно, мою професію не назвеш легкою. На тебе покладається величезна відповідальність, ти маєш багато чого вміти і постійно чомусь вчитися. Треба розуміти, що на борту від недбалості, лінощів і безвідповідальності одного моряка може залежати життя всіх членів екіпажу. Тому як старшина я маю постійно працювати з особовим складом, вміти знайти з кожним спільну мову, аби цього не сталося. І навіть коли виникають якість труднощі, то не біжу до командира, бо звикла проблеми вирішувати сама, — говорить старшина рульової команди.
Певно, саме тому Женя встигла заслужити авторитет як серед підлеглих, так і серед командирів.
— Не розумію, чому жінка на військовому кораблі повинна викликати здивування. У нас же є жінки-снайпери, танкісти, артилеристи, пілоти… Як на мене, стереотипи щодо «нежіночих» професій вже не на часі, особливо, коли в державі йде війна. Зараз не стоїть питання жінка ти чоловік, потрібно лише визначитися — готовий ти захищати свою країну чи ні, — резюмує Євгенія Бакай.
Фото автора
