Від самого початку широкомасштабного вторгнення «Яструби» ефективно й ефектно б’ють окупантів на сході та півдні України, застосовуючи широкий спектр безпілотних літальних апаратів — від…
Серед молодших командирів штурмової роти батальйону територіальної оборони сержант Руслан найстарший за віком. Невдовзі він розміняє шостий десяток. Але, дивлячись на його спортивну, підтягнуту статуру та жвавий блиск в очах, важко віднести цього військового до категорії літніх людей. З’ясувалося, що Руслан все життя активно займався спортом і був навіть тренером з атлетичної гімнастики.
Що стосується військового досвіду, то тут теж усе в порядку. Строкову службу проходив в 1992 році в одному з підрозділів тоді ще повітрянодесантних військ України. Причому армійська доля склалася так, що після навчального процесу був відправлений у складі свого батальйону в колишню Югославію для виконання завдань миротворчої місії ООН у Міжнародному військовому контингенті. Тоді там було дуже гаряче. На тлі розпаду країни тривали кроваві міжетнічні зіткнення, які супроводжувалися масовими вбивствами та насильством. Тому основним завданням для українських десантників якраз і було запобігання геноциду цивільного населення, а також охорона та супровід гуманітарних конвоїв.
— До речі, вже тоді мені довелося стикнутися з російськими найманцями, які також чинили насильства та злочини. В той час росія підтримувала Сербію, яка намагалася військовим шляхом зупинити розпад Югославії. В країну приїхало багато шукачів пригод, декларуючи, що прагнуть допомогти братам-слов’янам. Але вони більше воювали не за ідею, а за гроші і можливість займатися мародерством. Нині, після широкомасштабного вторгнення російських загарбників в Україну, побачив чітку аналогію їхньої поведінки в Маріуполі, Харкові, Бучі та інших містах з тим, що вони робили тоді в Югославії, — розповідає Руслан.
Під час тривалого часу перебування у складі миротворчого контингенту наш герой набув багатого досвіду керування особовим складом в умовах локальних бойових дій, виконання завдань в екстремальних ситуаціях, де доводилось ухвалювати самостійні рішення, з огляду на раптову зміну обстановки.
Після демобілізації Руслан повернувся додому і продовжив службу в органах внутрішніх справ міста Миколаїв.
— Боротьба зі злочинністю теж стала мені у пригоді щодо опанування потрібних навичок оперативної та пошукової роботи, вивчення психології людей, їхніх звичок і схильностей. І хоча не сподівався, що цей досвід мені колись знадобиться, нині розумію, що все було недарма, — поділився Руслан. — У лютому після того, як російські окупанти впритул підійшли до мого рідного міста, не вагаючись пішов у військкомат. Рішення ухвалив остаточно, коли мої доньки зі сльозами на очах запитали мене: «Тату, а ти нас захистиш?».
Підлеглі та бойові побратими дуже шанобливо ставляться до свого командира. Для багатьох з них він став справжнім наставником та вчителем. Вони цінують його не тільки за військовий досвід, вміння ухвалювати відповідальні рішення, а ще за чуйність і порядність щодо людей.
