Мета — ускладнити Кремлю доступ до валютних надходжень і фінансування війни. Європейський Союз готує новий етап економічного тиску на Росію,…
23 березня Хмельниччина з військовими почестями проводжала підполковника Дмитра Миколайовича Васильєва в його останню путь. Проститися з полеглим офіцером разом із рідними та однополчанами прийшли сотні людей: представники обласної та міської влади, духовенства, друзі та небайдужі земляки. Він упокоївся на Алеї Слави кладовища, що в мікрорайоні Ракове в місті Хмельницькому, поруч із могилами інших захисників України, над якими, за традицією, що склалася протягом останніх восьми років, розвіваються прапори нашої держави…
«Сьогодні, ясного весняного дня, ми попрощалися із ще одним нашим хорошим другом, мужнім і сильним воїном, відданим патріотом, турботливим сином, люблячим чоловіком та найкращим батьком. Усі ті, кому пощастило знати Дмитра Васильєва, відмовляються вірити в його загибель. Якось не вкладається в голові, що така хороша людина, як Дмитро, могла залишити цей світ передчасно. Його сила, стійкість характеру, розум та наполегливість надихали усіх оточуючих, він був прикладом для своїх підлеглих і завжди йшов із ними поряд, розділяючи всі труднощі та небезпеки…» — написав його молодший однополчанин капітан Олексій Наконечний.
Дмитро Васильєв народився 20 лютого 1978 року в місті Первомайську, що на Миколаївщині, у скромній, дружній родині: батько працював водієм, мама — вихователькою в дитячому садочку. Він добре навчався у школі, був завзятим спортсменом — захоплювався легкою атлетикою та велосипедним спортом. У важкі для українського війська 90-ті роки юнак мріяв про військову кар’єру, а саме — про елітну спеціальність ракетника, і його мрія здійснилася: він став курсантом Харківського військового університету, який закінчив у 2001 році.
Уся його подальша офіцерська служба проходила в лавах 19-ї окремої ракетної бригади, якій у грудні 2019 року було присвоєно почесне найменування «Свята Варвара» — тут він пройшов службовий шлях від лейтенанта до підполковника, командира ракетного дивізіону.
Після масштабних скорочень та «оптимізацій» ЗСУ, станом на початок 2014 року 19-та бригада залишалася єдиним ракетним з’єднанням, безпосередньо підпорядкованим командуванню Сухопутних військ і озброєним тактичними ракетними комплексами. У відкритих джерелах йдеться, що «головне призначення бригади — високоточне вогневе ураження противника на тактичну глибину побудови його бойових порядків шляхом завдання групових та одиночних ракетних ударів по військах та важливих об’єктах, а при діях на приморському напрямку — для ураження ударних угруповань флоту противника, його військово-морських баз, портів, морських десантів».
Лише початок підлої війни 2014-го показав справжнє значення буденної і майже непомітної для суспільства ратної праці офіцерів, серед яких був і Дмитро Васильєв. Ціна цієї копіткої роботи — незліченних годин, діб, місяців, проведених у навчальних класах, у парках бойових машин, у відрядженнях, на полігонах — те, що найгрізніша зброя ЗСУ залишалася боєздатною, обслуги — підготовленими, а установки могли їздити не лише на столичних парадах, а коли над державою нависла реальна небезпека — українські ракетники завдавали ворогу влучних нищівних ударів. Знову ж таки, з відкритих джерел мені вдалося дізнатися, що, за різними оцінками, лише протягом 2014–2015 рр. таких ударів було завдано чимало, і цілком зрозуміло, що, починаючи з 24 лютого 2022 року, 19-та бригада почала оновлювати свій бойовий рахунок…
Дмитро Миколайович належить до тієї категорії військовослужбовців, бойові завдання і деталі бойової роботи яких залишаються — і ще тривалий час будуть залишатися — вкритими завісою таємності, тож про його бойові заслуги, мужність та професіоналізм ми можемо судити хіба що за багатьма його відзнаками, серед яких висока державна нагорода — орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, отриманий у жовтні 2017 року, та за стислими відгуками колег.
«Він був фаховим, досвідченим, кваліфікованим офіцером із величезним досвідом, який своєю працею та розумом дослужився до високої посади. Всі його підлеглі високо оцінюють його як людину і його діяльність, — розповів пресофіцер з’єднання капітан Олексій Наконечний. — Дмитро Миколайович мені з першого нашого знайомства, ще 2015 року, запам’ятався доброю, відкритою людиною. Я прийшов ще молодим лейтенантом, а він, незважаючи на те, що був старшим за званням, був вищий у досвіді, за вислугою, завжди до всіх ставився толерантно, по-людськи, виважено. Жодного разу я не чув, щоб він з кимось сварився, тобто він був професіоналом, добрим, тактовним і вихованим чоловіком. Він, знаючи всі ризики та небезпеки, захищав територіальну цілісність нашої держави і, на жаль, віддав за неї життя…»
18 березня, під час виконання чергового бойового завдання в Запорізькій області, внаслідок підступного ракетного обстрілу російських окупантів підполковник Васильєв дістав множинні тяжкі осколкові поранення та опіки. Ще добу Дмитро Миколайович боровся за життя, але, на жаль, його серце зупинилося…
У Первомайську в Дмитра Васильєва залишилася мати, у Хмельницькому — його дружина, дочка та син. Варто зазначити, що 2018 року дружина Ірина Вікторівна вирішила стати на захист України і підписала контракт про проходження військової служби. Нині вона у військовому званні молодшого сержанта проходить службу у Хмельницькому об’єднаному міському територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. 2020 року військову форму вдягнула і старша донька, яка нині є курсанткою другого курсу Національної академії Державної прикордонної служби. Стопами батька збирається йти і його син, який також мріє стати ракетником.
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі Указом Президента України № 157/2022 від 22 березня 2022 року підполковника Васильєва Дмитра Миколайовича нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня (посмертно).
За особисту мужність, вагомий внесок у захист державного суверенітету та територіальної цілісності України Указом Президента України № 235/2022 від 13 квітня 2022 року підполковнику Васильєву Дмитру Миколайовичу присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
Рішенням позачергової шістнадцятої сесії Хмельницької міської ради № 22 від 28 квітня 2022 року вулицю Попова в мікрорайоні Ракове перейменовано на вулицю Героя України Дмитра Васильєва.
Вічна Слава Героям!
