Розгорнуті механізовані штурми з довгими колонами техніки відійшли в минуле — натомість основною ударною силою стали безпілотники. Вже за пів…
Біля зруйнованого мосту на саперів чекали кілька робітників Автодору, які неабияк зраділи, побачивши військових.
— Не уявляєте, як ми раді вас бачити, хлопці. Здається, там снаряди, — сказав хтось із робочих.
— Зараз все поправимо, показуйте, — відповів старший групи розмінування й підбадьорливо поплескав по плечу екскаваторника.
Дорожники, які за командою військових відійшли якнайдалі, уважно стежили, як сапери оглядали територію, виявляли, збирали боєприпаси та переносили їх до місця складування. Машиніст вантажника, оцінивши працю саперів, зі словами: «Ну й робота, б…», — закурив чергову цигарку.
Цей міст, відступаючи, підірвали рашистські нелюди. За словами місцевих, орки притягли дерев’яний віз, який завантажили ящиками зі снарядами, й підірвали його на самому мосту. Міст зруйнували вщент, проте певна кількість боєприпасів не здетонувала та розлетілася навкруги. Тому сапери були змушені дослідити всю територію навколо. Згодом, проінструктувавши машиніста екскаватора, як діяти в разі виявлення вибухонебезпечних предметів, командир групи саперів дозволив продовжити роботи з демонтажу зруйнованих бетонних конструкцій мосту.
Протягом робочого дня екскаваторник періодично подавав сигнали, бачивши небезпечні предмети. Двічі військові діставали з водойми ящики з боєприпасами до 82-мм міномету, які убезпечували у визначене місце.
Взагалі, під час роботи саперів в населеному пункті до саперів надходить багато звернень від місцевих жителів щодо знешкодження нерозірваних снарядів на подвір’ях, при садибах і навіть у будинках. Тому, поділившись на три групи, вони відбули на розмінування за запитами мешканців селища. На мосту залишилися штаб-сержант Радченко з солдатом Скакуном.
Сапером командир водолазно-саперного відділення — інструктор навчального центру Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України штаб-сержант Юрій Радченко став вісім років тому — на початку 2014-го.
— Саме під час мого першого виїзду на розмінування залізниці від снарядів Другої світової війни ми дізналися, що незабаром вирушаємо на схід для проведення інженерно-саперних робіт, — згадує він. — Потім були Слов’янськ, Бахмут, Дебальцеве й численні ротації АТО (ООС).
Отже, досвід саперної справи у нього досить великий. Проте про вибір професії Юрій не шкодує та про іншу не мріє.
…Сигнал екскаватора пролунав раптово, змусивши всіх роззирнутися. Машиніст нервово вказував рукою у напрямку ковша. Сапер Юрій Радченко чітко та швидко через завали дістався до машини. Вже за кілька хвилин напруженого очікування рацією пролунала його команда припинити роботи й усім відійти на безпечну відстань. Стало зрозуміло, що екскаватор знайшов щось дуже небезпечне.
Під ківш потрапила протитанкова міна ТМ-62. Від стискання «подарунок» небратів зазнав деформації та будь-якої миті міг вибухнути. Переконавшись, що всі робітники відійшли на безпечну відстань, Юрій Радченко почав обстежувати міну. За кілька хвилин штаб-сержант вже обережно ніс смертоносне залізо в підготовлену яму для знищення. Згодом у небезпечній зоні почули різкий звук вибуху та відчули струс повітря. По рації пролунало: «Відбій». Робітники могли повертатися до роботи.
— Це не героїзм, це звичайна робота, — говорить сапер. — Звісно, було страшно, але хто зробить це, як не ми. Насправді нічого надскладного в нашій роботі немає, якщо, звісно, є знання і досвід. Найважче в такій ситуації — ухвалити рішення, від якого залежить життя та здоров’я людей, — зазначає штаб-сержант Юрій Радченко.
Сапери — люди мужні й сміливі, адже завжди перебувають на передовій, навіть якщо навкруги не точаться бої. Один з тих, хто на цій передовій щодня рятує людей — штаб-сержант Юрій Радченко. А ще він дуже сумує за тилом, тому що родина Юрія нині за кордоном. Донька Каріна третій рік поспіль бореться з тяжкою хворобою (гостра лімфобластна лейкемія). Дитина потребує найсучаснішого лікування. Друзі, колеги, співслужбовці завжди підтримують його всіма засобами й бажають швидкого одужання донечки. Сам Юрій бажає миру в Україні після нашої перемоги, здоров’я дітям і щоб усі сім’ї, які сьогодні роз’єднані, — з’єдналися.
Якщо ви бажаєте допомогти доньці нашого захисника здолати тяжку хворобу, номера банківських карток до вашої уваги:
Батько Радченко Юрій Петрович:
ПриватБанк
5363542011834976 (гривня)
4731219640924977 (гривня)
4731219614396376 (долар)
Мати Кулик Ірина Григорівна:
Ощадбанк
5167803259549298
Фото: Олег Феценець
