Вона опублікувала його і написала лише одне слово: «вдома». За цим словом — три роки, десять місяців і один день чекання. Понад два роки…
Встеленою квітами дорогою зустріла Кіцманщина на Буковині труну з тілом свого мужнього земляка, 26-річного головного сержанта Василя Гначука. Попрощатися з ним у рідному селі Кліводин прийшло майже все населення. Але особливо багато на скорботному чині було вояків — і гірські штурмовики, побратими Василя, і хлопці з інших бригад, які раніше служили з головним сержантом, і численні ветерани краю.
Молодого воїна громада проводжала зі сльозами на очах, смутком та розпачем.
— Подвиг Василя, як і подвиги всіх українських захисників, буде викарбуваний у пам’яті наших майбутніх поколінь, описаний в книгах історії нової вільної української держави, — висловив спільну думку під час траурного мітингу представник Кіцманської громади. — Глибокі співчуття рідним, близьким, побратимам. Слава та вічна пам’ять захиснику України! Герої не вмирають, вони покидають поле битви, щоб оберігати Україну з небес…
Поховали гірського штурмовика, який віддав своє життя за волю України, з військовими почестями на кладовищі його рідного села. Древній Кліводин огорнувся в нечуваний смуток і скорботу…
