Саме тут, у майстерні батальйону безпілотних систем Black Sky 3-ї бригади оперативного призначення НГУ «Спартан», пошкоджені НРК отримують друге життя, а нові — проходять модернізацію…
— Ваші обручки є символом вірності та безкінечності вашого кохання. І хай ваша любов буде такою завжди! Владою, наданою мені Законами України та Статутами Збройних Сил України, оголошую вас чоловіком та дружиною! — оголосив командир про народження ще однієї військової родини. Цього дня на весільний рушник стали військові медики — молодші лейтенанти Євген та Валерія, які є слухачами Української військово-медичної академії.
Стати лікарем Валерія мріяла із дитячого садочка. Пізніше, школяркою, приміряючи білий халат, уявляла, як допомагає хворим позбутися болю. Уже тоді відчувала, що лікування — це та справа, якій вона хоче присвятити своє життя. А вступивши на навчання в медичний університет, вже із першого курсу знала, що буде військовою. Мабуть, дівчину надихнув рідний Чугуїв, де вона майже щодня бачила військову форму.
— Уже з 2-го семестру почала навчання на військовій кафедрі, яке тривало 4 роки. Скажу чесно, було інколи важко, треба було засвоїти багато матеріалу. Був момент, коли навіть задумалась вибрати щось спокійніше, ніж фах військового. Але поруч була мама, яка завжди мене підтримувала. Вона казала: «Ти обов’язково спробуй, і в тебе все вийде». Я дуже їй вдячна за це, — розповіла дівчина. — І я жодного разу не пошкодувала про свій вибір. Розумію, що може бути далі, де я можу опинитись, але мене це зовсім не лякає.
Євген теж довго не вагався із вибором професії. Ще за шкільних років мав хист до біології, окрім того, освоїти цей предмет допомагала мама-біолог. Коли складав ЗНО, то вибрав ті предмети, які давали можливість вступити на програміста чи лікаря.
— Подаючи документи на вступ, я уже знав, що піду туди, де є військова кафедра. Пройшов до Вінницького національного медуніверситету і до Національного медичного університету імені Богомольця. І щойно побачив, що в Богомольця є факультет підготовки лікарів для Збройних Сил України, сумніви щодо вибору вишу відпали.
А перетнулись життєві шляхи цих молодих людей, коли вони вступили до УВМА. Опинившись в одній групі, Валерія та Євген почали дружити, а згодом дружба переросла в кохання.
— Не було якогось шаленого кохання з першого погляду, ми спілкувались, обмінювались якимось думками, враженнями, — говорить наречена.
— Я її помітив із першого дня навчання, намагався якось привернути увагу, руку їй подавав, тести допомагав робити, — додає наречений.
Зустрічатись пара почала на дні народження їхнього друга, який став свідком на весіллі. Того дня Євген освідчився Валерії у своїх почуттях. Зустрічались понад рік. Пропозицію руки та серця хлопець вирішив зробити ще раніше, проте мав це зробити лише наступної весни. Але війна пришвидшила події.
— Дуже хвилювався перед освідченням, нервував. Але сказав собі: «Стоп, я маю мету, і я її досягну». Ніхто не знає, що буде далі, ми про це можемо лише гадати. Для себе я чітко знав, що кохаю Валерію всім серцем, тож немає різниці, якої весни ми поставимо штамп у паспорті, — говорить Євген.
— На пропозицію відповіла одразу, не вагаючись, я дуже його люблю, — додає Валерія.
А повінчатись молоде подружжя вирішило після Перемоги. Євген не хоче позбавляти свою кохану дружину мрії про білу сукню.
Фото автора
