Спрощений алгоритм дозволяє поновитися до війська без судової тяганини. Це стало вирішальним аргументом для багатьох бійців. Історію одного із них фахівці групи комплектування 1-ї Президентської…
Із перших днів широкомасштабного вторгнення росії в Україну до лав ТрО ЗСУ вступили сотні тисяч українців та українок. Про кількох із цих жінок сьогодні і піде мова. Ці п’ять представниць славетної нації наразі на рівні з чоловіками несуть службу в Харкові. Хтось із них має бойовий досвід за плечима, хтось прийшов сюди з «цивільного» життя…
Світлана
Старший сержант Світлана — фельдшер одного з батальйонів бригади ТрО Харкова. Все життя жінка працювала медиком, а 2017 року буквально з добового чергування була мобілізована та відправлена для проходження служби в одну з бригад ЗСУ на посаду старшого бойового медика. За плечима жінки чотири ротації в районі проведення ООС. Життя в бліндажі, відсутність нормального побуту, бронежилет та автомат, надання першої медичної допомоги пораненим стали для Світлани звичною справою… Там же вперше вона поцілила в людину.
— Зараз, коли мені хтось каже, що щось не зможе зробити, я згадую себе і ставлю за приклад. На війні потрібно вижити… Колись я думала, що не зможу стріляти в людину. Але це ворог — або я його вб’ю, або він мене чи побратима.
Найскладнішою була остання ротація. Підрозділ Світлани тоді втратив 8 військовослужбовців. Їх «знімав» снайпер.
— Страшно відчувати свою безпорадність, коли фіксуєш їхню смерть…
Тоді ж у практиці Світлани стався дуже складний «300-й». То був якраз той випадок, коли він втратив кінцівку, але накласти турнікет, аби спинити кровотечу, було неможливо. На допомогу тоді прийшли кровоспинні засоби та тампонада.
— Тривав жорсткий нічний бій, по нас гатили із 120-мм міномета. Довелося тягнути його із «жовтої» зони до місця евакуації на собі півтора кілометра, через розтяжки, взагалі без будь-якого освітлення. Все обійшлося, побратим вижив. Потім довгий час проходив реабілітацію в Німеччині.
Після закінчення контракту Світлана повернулася додому.
— Коли я встала на пероні на коліна, на це вийшов, мабуть, подивитися весь потяг… Я вже й не мріяла потрапити до рідної домівки…
Звикання до цивільного життя далося жінці складно. Розповідає, що звільнилася з лав ЗСУ напередодні новорічних свят. Новорічну ніч через феєрверки провела на підлозі, прикрившись подушкою… Крім того, Світлану мучили нічні страхіття — вона не могла спати роздягненою та постійно шукала біля себе зброю. Стабілізувати психологічний стан вдалося лише за три місяці…
На момент широкомасштабного вторгнення Світлана працювала в одному з лікувальних закладів Харкова, але буквально в перший день стала шукати можливості вступити до лав ЗСУ. Так вона опинилася в батальйоні ТрО. Наразі в обов’язки військовослужбовиці входить контроль за станом здоров’я особового складу підпорядкованих підрозділів, організація госпіталізації, навчання першої медичної допомоги. Але в разі необхідності Світлана в будь-який момент готова висунутися на першу лінію оборони, аби рятувати життя побратимів.
Анастасія
Підлегла Світлани Анастасія — санітарний інструктор медичного пункту батальйону. Жінка за фахом медик, з династії лікарів. Деякий час працювала медичною сестрою, але згодом здобула юридичну освіту та працює у сфері медичного права.
— До початку російської агресії я була необізнаним громадянином, не замислювалася, що для мене означає Україна в повному сенсі цього слова. Але 2014 року почала активно займатися волонтерством, а 2019-го вступила до лав територіальної оборони. У бригаді обіймала посаду санітарного інструктора в управлінні.
За кілька тижнів до широкомасштабного вторгнення росії в Україну в жінки закінчився військовий контракт, а подовжити вона його не встигла.
— 24 лютого близько 11-ї години я була в місці збору військової частини. Але через сімейні обставини і деяку плутанину, яка панувала в ті дні, я не встигла оформити документи. Незабаром прийшлося в терміновому порядку евакуювати сина з матір’ю. Коли повернулася, моя посада була вже зайнята.
Почалися довгі дні очікування та пошуку посади в лавах ЗСУ. У бойових бригадах Анастасії відмовляли, оскільки вона не має бойового досвіду та, крім того, самостійно виховує дитину…
Але не того складу характеру ця войовнича українка, щоб сидіти в тилу. Тут допомогли давнішні зв’язки — через спілку ветеранів АТО вона дізналася, що в місці формується нова бригада ТрО.
Нині до обов’язків жінки входить навчання особового складу наданню меддопомоги та евакуація хворих і поранених із «зеленої» зони.
— Хоча бойового досвіду я не маю, але перебування в бригаді територіальної оборони останні три роки, де постійно тривали бойові злагодження щодо дій медичного пункту в умовах наступу чи оборони, міжнародні навчання на кшталт «Об’єднаних зусиль», подарували мені великий спектр теоретичних знань, з якими тепер можу ознайомитися та реалізувати на практиці. Наразі я почуваюся впевнено.
Світлана та Рузанна-Карина
Світлана та Карина виконують дуже важливе завдання — тричі на добу забезпечують тероборонівців гарячою їжею.
Світлана працювала в одній із комунальних установ Харкова, яка забезпечувала подачею тепла та гарячої води містян.
— З 2014 року я відчувала, що війна одним Донбасом не закінчиться. І ось 24 лютого моє рідне місто прокинулося від ворожих вибухів. А за кілька днів я на собі відчула всю красу «російських визволителів» — квартира, будинок батьків та дача перетворилися на руїни через ворожі обстріли. Спочатку були сльози і паніка, про роботу не могло бути й мови. А потім я стала міркувати — яку користь зможу принести Україні та суспільству в цих умовах.
Спочатку жінка намагалася допомагати як волонтер, надаючи допомогу людям літнього віку та в лікарнях міста. За тиждень після початку активних бойових дій вона звернулася до одного з ТЦК та СП Харкова. Через вік Світлани — їй 60 років — нічого не могли запропонувати, але згодом вона отримала відношення до батальйону ТрО на посаду кухаря.
— Я не професійний кухар, але готую досить смачно. Спочатку було страшно через професійне обладнання кухні та об’єми, які доводилося готувати для підрозділів. Але згодом приноровилася.
Красуня з подвійним ім’ям Рузанна-Карина має вірменське та азербайджанське коріння, але вважає себе справжньою українкою.
Жінка працювала на одному з багатьох виробництв Харкова, виховувала дитину, пестила домашнього улюбленця — кота, а з 2014 року також займалася волонтерською діяльністю для армії. Але з перших днів відкритої агресії росії приєдналася до територіальної оборони.
Карина, як і Світлана, готує для побратимів. Розповідає, що швидко пристосувалася до нових умов праці.
— Ми, україночки, такі! — усміхається жінка, — Немає завдань, які б ми не змогли реалізувати. Ми не тільки готуємо, а готуємо смачно, по-домашньому! Намагаємося побалувати побратимів — це і салати, і відбивні, і крашанки робили на Великодні свята. А в день нашої Перемоги накриємо банкетний стіл на весь наш батальйон і познайомимося з кожним нашим підопічним!
Надія
До широкомасштабного вторгнення Надія була офісним працівником, дружиною офіцера та мамою двох дітей. 24 лютого цього року змінило життя жінки. Чоловік поїхав до іншого міста виконувати свій службовий обов’язок, донька, студентка одного з вишів МВС, наступного дня отримала погони офіцера та вибула для подальшого проходження служби, а Надія разом із сином та батьками залишилася в місті, яке постійно піддавалося ворожим обстрілам.
— Працювати в офісі не було можливості. Я переробила всю домашню роботу, навела скрізь ідеальний порядок; як тільки могла розважала сина, але душа була не на місці. Відчувала повну безпорадність. Постійно «варилася» в новинах, які були невтішними та потроху сходила з розуму.
Саме в той момент Надія неочікувано для всіх рідних вирішила приєднатися до Сил територіальної оборони. Вона звернулася до Центру комплектування та соціальної підтримки. На її подив, там їй запропонували посаду діловода в одному з батальйонів ТрО.
— Тутешня посада передбачає «спілкування» з документами. Це те, що я знаю та вмію. Звісно, є багато чого нового, але я швидко навчаюся, особливих труднощів не відчуваю.
Жінка вважає, що виконує важливу справу, приносячи користь державі, адже розуміє — армія це, насамперед, порядок, а без правильного оформлення документації його не буде.
