Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
У Бердичеві на Житомирщині в останню путь провели одразу двох загиблих воїнів.
Траурний мітинг у приміщенні гарнізонного Будинку офіцерів по обіді відкрив міський голова Сергій Орлюк.
— Ще не висохли сльози після останніх поховань, а ми знову зібрались тут, — скорботно сказав мер. — Серце переповнює два почуття. Перше — це скорбота, друге — це ненависть, якої в нас ніколи не було. Ми були гідна й добра нація, яка завжди була готова поділитись і борщем, і вареником. Але до нас прийшов ворог …
Взяв слово і військовий капелан Іван Цихуляк.
— Ми думали, що боротьба за свободу України завершиться Крутами, УПА чи у 2014 році на Донбасі, а ні… Видно, ми маємо дуже гарну землю. Видно, ми маємо колосальний ресурс. І він є — це наша Держава…
Понад тисяча мешканців Бердичева у скорботній тиші йшла за трунами з тілами героїв під звуки військового оркестру по Червоній горі, проводжаючи в останню путь загиблих військових. І в одного з них цей останній шлях пролягав якраз повз його будинок…
Загиблі — Сергій Костенко і Віктор Осадчук.
Сергієві було 47 років. Він народився і виріс у Бердичеві, здобув фах електрогазозварювальника. Після строкової служби понад чверть століття працював за спеціальністю на будівництві та в автомайстернях. Кажуть, мав золоті руки…
Коли розпочалася широкомасштабна війна, не став ховатися від призову. 8 квітня був мобілізований. Лише два тижні йому судилося воювати у лавах прославленої 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. На Великдень, 24 квітня, під час оборонного бою на Харківщині внаслідок артилерійського обстрілу він дістав важкі поранення, які виявилися несумісними з життям. Вдома у Сергія залишилися мати, дружина, донька та 10-річна онука.
Віктор Осадчук народився в Бердичеві в 1978 році. Після строкової служби працював у виправних колоніях, згодом повернувся до Збройних Сил і служив за контрактом. І хоча, під час служби у внутрішніх військах він отримав офіцерське звання, в армії знову був солдатом. Брав участь у міжнародних миротворчих місіях. У складі своєї 95-ї бригади вже з перших днів війни у 2014 році став на захист незалежності та територіальної цілісності України. Він був одним із тих славетних «кіборгів», які кілька місяців захищали Донецький аеропорт. Віктор був висококласним снайпером, якого боялись вороги і поважали побратими.
Після закінчення контракту він звільнився. Але щойно росія вторглася в Україну зусібіч, Віктор Осадчук повернувся до війська. Служити потрапив до 26-ї артилерійської бригади, був командиром відділення самохідного артилерійського взводу.
7 березня в районі населеного пункту Макарів Київської області Віктор загинув через вибухову травму. Без чоловіка залишилась дружина, а без батька — син.
Поховали обох загиблих воїнів поруч, на військовому секторі міського кладовища.
Пілоти Департаменту активних дій ГУР МОУ показали, як нищать особовий склад ворога та спопеляють ворожі військові цілі на Запорізькому напрямку.
Слідчі СБУ вважають воєнним злочином російський удар по будівлі Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива, який знаходиться біля ЧАЕС.
Найбільше ворог атакував на Гуляйпільському напрямку, де відбулося 20 боїв.
Оператори 3-го батальйону «Свобода» 4-ї бригади оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука «Рубіж» зробили успішну засідку.
Підрозділи Middle-strike ССО ЗСУ уразили у ніч проти 7 червня нафтобазу «Семиколодезянська» та нафтовий термінал в окупованому Криму.
За три рокі на позиціях окупанти глибоко врилися в землю, щоб сховатися від дронів.
Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…