Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Сьогодні виповнюється 75 років від початку депортації українців зі східної Польщі, яка отримала назву операція «Вісла». Упродовж квітня-серпня 1947 року з Надсяння, Підляшшя, Холмщини, Лемківщини депортовано від 137 до 150 тисяч українців, а за деякими даними — до 180 тисяч. Операція «Вісла» — типова для радянських тоталітарних режимів етнічна чистка, подібна до депортації кримських татар у 1944 році. Вона стала однією з численних акцій «приборкання» цілих народів, чий бунтарський дух не вписувався в тоталітарні канони.
Рішення про примусове переселення українців було прийняте в москві, а сама депортація відбувалася за участю військ срср на території в західній та північній частині польської держави, що до 1945 року належали Німеччині.
Формальним приводом до цієї жахливої операції було обмеження підтримки місцевим населенням українського підпілля, а фактична мета — асиміляція українського населення, що зберігало свою мову і культуру в Польщі.
Ще 9 вересня 1944 року маріонеткові «комітет національного визволення Польщі» й «уряд урср» уклали угоду про «взаємний обмін населенням»: українського — з території Польщі до урср і польського — з території України до Польщі.
На виконання цієї угоди у 1944–1946 роках із Польщі до радянської України було переміщено, за даними польської сторони, понад 480 тисяч етнічних українців. Використовували різні методи впливу на людей — від психологічного тиску (через пропагандистську агітацію, шантаж, залякування тощо) до фізичної сили із залученням війська. Після закінчення терміну угоди на теренах східної Польщі ще залишалося близько 150 тисяч українців. Радянська влада чомусь відмовилася їх приймати.
28 березня 1947 року нібито українські повстанці з лісової засідки вбили віцеміністра оборони Польщі Кароля Свєрчевського, хоча більшість дослідників схиляється до того, що це була спеціально спланована провокація. Наступного дня політбюро центрального комітету польської робітничої партії ухвалило рішення про негайне переселення української людності на західні та північні землі Польщі.
Спочатку план називався «спеціальною операцією “Схід”» і включав одночасне проведення депортації та бойових дій проти УПА. Згодом його перейменовано на «Вісла». Для практичної реалізації створили спеціальну оперативну групу «Вісла», у склад якої входило близько 21 тисячі військових.
За інформацією Українського інституту національної пам’яті, до кінця квітня 1947 року східну територію Польщі було поділено на райони. Туди спрямовано військових ОГ «Вісла» з розрахунку від 20 до 50 солдатів на одне село. Окрім цього, 13 602 вояків чехословацької армії заблокували кордон, а 17 літаків-розвідників контролювали в прикордонній смузі ліси та гори. Родини українців поділили на три категорії: «А» — хто навмисно ухилився від виселення у 1944–1946 роках; «В» — сім’ї із військовослужбовцями; «С» — усі інші. На підтримку політики «асимілятивного розпорошення» видано додаткову інструкцію про заборону розміщення в одному селі більше однієї родини з категорії «А» або «В» та до п’яти родин категорії «С». Сім’ї одразу трьох категорій не могли бути разом. У випадку, коли забракне індивідуальних господарств, то дозволялося доселяти до польських колоністів у фільварках.
За незмінною радянською традицією, о 4-й годині ранку 28 квітня оперативна група приступила до виконання. Діяли за такою схемою: на світанку військові щільним кільцем оточували села і наказували мешканцям «зі списку» готуватися в дорогу. Тим часом солдати проводили обшуки в хатах, господарських приміщеннях і дворах, а то й підпалювали дім і обійстя. Щоб спакувати майно, давалося 2 години (інколи 15–20 хвилин). Забирати дозволяли особисті речі, харчі, худобу, запаси збіжжя та картоплі. Через поспіх і брак транспорту переселенцям вдавалося «вхопити» тільки найнеобхідніше. Нерідко встановлювали обмеження щодо ваги багажу — до 25 кілограмів на особу. Після завантаження майна, колона людей під збройним наглядом вирушала до збірного пункту. Такі «марші» подекуди тривали понад 20 годин. На одному пункті збиралися люди з кількох місцевостей і очікували на перевезення до завантажувальної залізничної станції. Пункти були переповнені. Інколи переселенцям вдавалося втекти звідти і повернутись до своїх домівок.
На завантажувальних станціях, які охороняли військові, українців розміщували у товарняках. Поїзди прямували до пунктів переадресації — в Катовіце, Освенцимі й Любліні, а звідти вже до розподільних пунктів у Щецині, Ольштині, Вроцлаві та Познані. Цю відстань долали в середньому за тиждень, іноді — протягом 20–30 днів через часті зупинки, плутанину зі списками або великі затори на станціях, коли замість 6 ешелонів прибувало від 15 до 20.
На пунктах переадресації теж доводилося чекати, інколи по 20 днів, поки вирушать до залізничних станцій у відповідних повітах. Звідти прибулих розвозили по селах, що також відбувалося не відразу. Відомий випадок, коли 22 утриманці будинку для людей поважного віку прибули в повіт 19 червня 1947 року, а в село потрапили в січні 1948 року.
На «нових» місцях переселенцям діставалися залишені, часто понівечені колишніми власниками-німцями господарства. Українців було позбавлено церкви, школи й інших можливостей розвивати власне суспільно-культурне життя. Польська влада переслідувала навіть найменші прояви побутового культивування українських національно-культурних традицій…
29 липня 1947 року ОГ «Вісла» припинила діяльність, передавши повноваження оперативній групі Краківської округи. Депортаційна акція тривала три місяці. Унаслідок цих подій польська комуністична влада позбулася українського населення у південно-східних воєводствах країни, розкидавши західною й північною Польщею понад 140 тисяч українців і поляків, які були в шлюбі з українцями (близько 14 тисяч). Було заарештовано й засуджено 315 осіб, із яких розстріляно — 173. До кінця 1947 року спіймали й вивезли ще понад 10 тисяч осіб. Щоб повністю унеможливити повернення українців на рідні землі, їм заборонили змінювати місце проживання.
3 серпня 1990 року Сенат Польської Республіки засудив акцію «Вісла». Також засудили акцію «Вісла» у спільній заяві в лютому 2007 року Президент Польщі Лех Качинський і Президент України Віктор Ющенко. 28 квітня 2017 року, у 70-ту річницю з часу проведення польською владою акції «Вісла» — примусових депортацій українців з українських етнічних земель Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя (28.04. — 12.08.1947), було оголошено Днем пам’яті, який відзначався в Україні на державному рівні.
Методи російської (до 1991 року — радянської) системи досі лишаються незмінними. І зараз, просто під час війни, росіяни депортують українців із тимчасово окупованих територій до російської глибинки з метою асиміляції серед тамтешнього населення.
