Коли українські офіцери вирушали до Місії ООН зі спостереження в Грузії наприкінці 1990-х років, вони навряд чи могли уявити, що…
«Я не виїжджаю. Лишаюся тут, на Донеччині. Але сьогодні подумав, а чому б не лишити у своїй оселі привітання всім охочим до чужого майна? Ну так, про всяк випадок. Написав! На русском языке, чтобы всем понятно было. „Мины и расстяжки в квартире. Добро пожаловать!“ Нехай читають і нервують…»
Отак, попри всі жахіття, що зараз відбуваються, священник ПЦУ Олександр Даманський не втрачає почуття гумору і тролить ворога. Як і тоді, коли у 2017-му він у Авдіївській промзоні разом із десантниками організовував «музичні атаки», перевиховуючи російську наволоч звуками Українського Гімну та відомою кричалкою футбольних фанів.
Проте, між тоді й зараз, є суттєва відмінність — до 24 лютого 2022-го чоловік був капеланом однієї із повітрянодесантних бригад, після цієї дати він — військовослужбовець Сил територіальної оборони Збройних Сил України, а також — позаштатно виконує роботу капелана та фахівця з морально-психологічного забезпечення.
— Проводжу короткі служби, зокрема і молебні за упокоєння душі загиблих воїнів. А загалом більше намагаюсь підтримати бійців гарним словом, сьогодні — це, мабуть, найважливіше моє завдання, — ділиться отець Олександр. — Завжди казав, що священник — це людина, яка здатна просто сісти й вислухати. Часто навіть дріб’язкові, на перший погляд, розмови стають віддушиною для людей, допомагають долати страхи, особливо тепер, коли вони постійно в напрузі.
І отець Олександр точно знає, про що говорить. Військовим він служить із 2014-го. Добре пам’ятає травень того року, коли доправляв продукти на блокпост під Мирноградом, де стояла 95-та бригада. Тоді священник побачив те, чого раніше в мирному житті не зустрічав: натреновані озброєні хлопці, готові виконувати бойову роботу, бронетранспортери, ЗУшки… Так усвідомив, що ситуація вкрай серйозна.
Відтоді капелан став своїм серед військових. Відчуває, що не просто потрібний, а й доречний: як людина, яка не просто помолиться разом, а яка живе в тих самих умовах, що й бійці, разом із ними їсть, мерзне, виконує роботу. І як психолог, що може дати раду бійцю, якому кепсько. І як солдат, який за потреби захищає рідну землю зі зброєю в руках.
Сьогодні вранці, у Великдень, отець Олександр провів святковий молебень у своєму підрозділі та освятив Великодні кошики. Після цього вирушив до своїх підопічних, які несуть службу в різних точках району, аби підтримати тих, хто не має змоги відвідати Храм.
— Насамперед, будьте певні, що Господь на нашій стороні: на стороні Українського народу, Збройних Сил України, на стороні будь-яких людей, які роблять все від них залежне для Перемоги. На стороні усіх, хто зараз страждає від окупантів. Немає бути жодного сумніву в тому, що Господь, попри всі важкі випробовування та тяжкі моменти, які нам випадають, — на нашій стороні. Тому що свобода та воля не даються задарма, їх потрібно виборювати. Тож, щоб там не було, хай там як не було, Господь із нами! І, попри все, ми переможемо! Христос Воскрес! Воскресне Україна! — підтримує всіх українських захисників та всіх українців у свято Світлого Христового Воскресіння капелан.
