ТЕМИ
#ТЕРОБОРОНА #СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Двоє Героїв «Омеги» здобули вічну славу в одному бою

Прочитаєте за: 7 хв. 22 Квітня 2022, 10:10 171

В окремого загону спеціального призначення Північного Київського територіального управління Національної гвардії України — давня і славетна історія. 2003 року «Омега», дислокована на базі навчального центру ВВ МВС України «Нові Петрівці», стала першим загоном спеціального призначення та боротьби з тероризмом у тогочасних внутрішніх військах. У благословенні мирні часи, коли головним завданням бійців була щоденна бойова підготовка, про їхню майстерність можна було дізнатися хіба що за результатами відомчих та спільних з іншими силовими структурами України та держав-партнерів навчань і змагань. Численні кубки, медалі, високі оцінки вітчизняних та закордонних колег, свідчили про те, що «Омезі» є чим гордитися…

Сама назва загону — за останньою буквою грецького алфавіту — натякала: хтось може йти першим, але місія того, хто йде заключним, буде вирішальною: «Омега» працюватиме там, де інші не витримають, і останнє слово залишить за собою… До 2014 року ОЗСП «Омега» спеціалізувався на участі в поліцейських спецопераціях, зокрема, зі знешкодження терористів та звільнення заручників, захисті «перших осіб» держави, забезпеченні проведення важливих протокольних заходів тощо. Навесні 2014-го його бійці були одними із перших українських військових, які давали відсіч ДРГ рашистів на Донбасі. Зокрема, упродовж квітня-травня відбивали у терористів так званої ДНР Краматорський аеропорт, протистояли загарбникам у Маріуполі, брали участь у штурмі Слов’янська та боях під Семенівкою…

З перших днів антитерористичної операції на Донбасі пліч-о-пліч із побратимами воював 37-річний боєць «Омеги» Віктор Головко. Про досвід та професіоналізм Віктора Олександровича свідчать кілька фактів його біографії. З майже двадцяти років, відданих професії військового, у загоні він прослужив дев’ять. До штату був зарахований ще контрактником — а цей елітний підрозділ комплектувався офіцерами (і лише як виключення — найдосвідченішими і наймотивованішими сержантами), тож свої офіцерські погони і посаду командира групи бойових плавців Віктор здобув непростою ціною. «Постійно працював над підвищенням свого професійного рівня, особливу увагу приділяв професійній водолазній підготовці та загартуванню організму, працюючи інколи на граничних людських можливостях. Серед особового складу загону відрізнявся особливою витривалістю та уважністю», — текст службової характеристики свідчить, наскільки відданою обраній справі була ця людина…

Колега Віктора, командир аналогічної групи, 32-річний майор Роман Собків, мав дещо інший, але не менш звитяжний бойовий шлях. Свою військову кар’єру він розпочав 2007 року, коли після закінчення Стрийського вищого професійного училища № 8 був призваний на строкову службу до однієї з частин внутрішніх військ МВС України. Фах військового припав хлопцеві до душі, тож 2012-го він успішно закінчив Академію внутрішніх військ МВС України за спеціальністю «Автомобільний транспорт». Чотири роки прослужив у танковому підрозділі бригади оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука НГУ, чверть цього часу (у цілому понад рік!) він перебував у бойових відрядженнях на Донбасі. До ОЗСП «Омега» Північного теруправління НГУ майор Собків був переведений у серпні 2021 року. Сумлінним ставленням до виконання службових обов’язків, почуттям патріотизму та високої відповідальності офіцер швидко заслужив авторитет серед підлеглих та повагу командування загону. Кожен, хто знав Романа Васильовича, відзначав його талант швидко орієнтуватися та діяти в надзвичайних обставинах. Можливо, так спрацьовували гени, адже майор Собків був родом зі Стрийщини — одного з осередків національно-визвольного руху, батьківщини багатьох вояків Армії УПА.

24 лютого 2022 року майору Собківу, старшому лейтенанту Головку та їхнім підлеглим, що з перших хвилин широкомасштабного вторгнення армії рф на територію України перебували у повній бойовій готовності, було поставлено завдання: обороняти аеропорт «Київ». Якби диверсійні групи противника зайняли його і створили плацдарм для висадки ворожого десанту, могло статися непоправне — Хрещатиком би марширували окупанти. Завдяки нашим мужнім захисникам, зокрема й бійцям гвардійського загону спецпризначення, цього не сталося. Групи Собківа і Головка утримували свої позиції дев’ять діб. Упродовж цього часу ними було виявлено і затримано відповідно 13 і 11 осіб, підозрюваних у диверсійній діяльності.

4 березня 2022 року спецпризначенців НГУ було перекинуто у Вишгородський район Київщини. У сусідніх населених пунктах та навколишніх лісах орудували ДРГ противника, окупанти шукали переправи через річку Ірпінь для розвитку подальшого наступу у бік столиці. Прочісуючи місцевість, наші спецпризначенці виявляли місця потенційних переправ та полювали на ворожих диверсантів. Зокрема, 7 березня поблизу села Синяк ними було виявлено та знешкоджено секрет противника.

14 березня групи майора Собківа та старшого лейтенанта Головка отримали інформацію, що підрозділ окупантів переправився через Ірпінь та закріпився на правому березі річки. На допомогу їм було відряджено підкріплення — зведений підрозділ 27-ї окремої Печерської бригади Нацгвардії. Незабаром після з’єднання і початку спільної бойової роботи гвардійці натрапили на засідку противника. Ворог відкрив шквальний вогонь та пострілом із гранатомета пошкодив БТР, який рухався першим, в результаті чого майор Собків дістав легке поранення голови.

Нашвидкуруч зупиняючи кровотечу, Роман обговорив із Віктором план подальших дій. Вирішили: група старшого лейтенанта Головка має лишатися на місці під прикриттям бронетехніки і відвертати увагу ворога на себе, у той час як група майора Собківа спробує обійти позиції противника з флангу і зненацька вдарити по них. Діючи за цим алгоритмом, Роман Собків першим увірвався у ворожі окопи, і, методично знищуючи окупантів, став просуватися вглиб ворожих позицій…

Аж раптом з’ясувалось, що гвардійці потрапили в оточення. Окупанти, які спромоглися зайти з тилу, відкрили по них вогонь. Частині бійців довелося відволіктися на відсіч, у той час як вирував бій з і без того набагато більшими силами противника. Ворог закидував наших воїнів гранатами та пострілами реактивного піхотного вогнемета «Шміль», усіляко намагаючись вибити гвардійців зі своїх позицій. Розуміючи, що сили нерівні, майор Роман Собків наказав своїй групі відступати, а сам залишився прикривати її відхід. Таким чином офіцер дав побратимам можливість відійти на безпечну відстань, перегрупуватись та повернутись до бою. Залишившись наодинці з ворогом, майор Собків продовжував вести вогонь, відвертаючи увагу рашистів на себе. Чудово розуміючи, що вижити у цьому пеклі жодних шансів немає, він загинув від множинних осколкових поранень…

Вічну славу у цьому бою здобув і старший лейтенант Віктор Головко. Після відходу групи майора Собківа, гвардійці побачили позаду себе два гелікоптери — транспортний вертоліт Мі-8 під прикриттям ударного Ка-52 висаджував десант. Старший лейтенант Головко вирішив гідно зустріти новоприбулих окупантів — розгорнувши частину бійців і висунувшись у район висадки, він уміло керував діями підлеглих, які незабаром повністю знищили десант. Повернувшись на місце попереднього бою, вони приєднались до основних сил зведеного підрозділу.

Під час бою з основним угрупованням противника з’явилися перші поранені. Старший лейтенант Головко надав одному з бійців домедичну допомогу та відстрілюючись, виніс його до евакуаційного автомобіля. Повертаючись на поле бою, Віктор побачив, як поблизу нього на галявину заходить іще один гелікоптер Мі-8 із ворожим десантом! Часу покликати кого-небудь на поміч не було, тож офіцерові довелося діяти самотужки. Щойно перший ворожий десантник торкнувся землі, старший лейтенант Головко відкрив вогонь. Коли трьох непроханих гостей було знищено, гелікоптер почав набирати висоту. Так відважний гвардієць не допустив повторної висадки ворожого десанту позаду наших позицій та ще й, оглянувши тіла мертвих окупантів, «затрофеїв» два РПГ.

Повернувшись до свого підрозділу, Віктор знову почав надавати допомогу пораненим. Під час накладання джгута одному з бійців старший лейтенант Головко побачив, як поряд падає граната та, не роздумуючи, прикрив собою побратима. Посічений осколками, попри лютий біль, старший офіцер виніс товариша з поля бою до евакуаційного автомобіля. Але під час посадки ворожий постріл з РПГ знищив машину, і старший лейтенант Головко та ще двоє поранених військовослужбовців загинули.

Офіцери Національної гвардії України майор Роман Собків та старший лейтенант Віктор Головко загинули смертю хоробрих на полі бою 14 березня 2022 року. В останню путь їх провели у їхніх рідних селах — Романа Собківа у Малих Дідушичах Львівської області, а Віктора Головка — у Дубровиці Рівненської області. Щоб віддати їм останню шану, прийшли сотні односельців та військовослужбовці місцевих підрозділів НГУ. Над могилами звитяжців завжди майорітимуть синьо-жовті прапори як символи незламності нашого народу і запорука вічної пам’яті його найкращим синам, що здобули славу у бою за волю та незалежність України.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу Указом Президента України від 17 квітня 2022 року № 251/2022 старшому лейтенанту Головку Віктору Олександровичу та майору Собківу Роману Васильовичу присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

Валерія Агібалова, для АрміяInform

Читайте нас в Telegram

Захищаємо світ

00
00
00
rss.feed, Герої