У 57-й окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка чекають на готових повернутися після СЗЧ і гарантують справедливе людяне відношення. Про це розповів…
Серед українських військових, кого нещодавно нагороджено державними нагородами, є танкісти з батальйону підполковника Максима Кітугіна.
Батальйон тримає оборону і веде бої на одній із гарячих ділянок фронту.
Ті, хто з ним воюють з 2014 року, добре пам’ятають, як він ще капітаном і командиром роти отримав прізвисько «танковий вундеркінд». А відбулося це так.
Тоді бойовики підбили одну з наших бойових машин. Екіпаж БМП, частково поранений, прийняв бій. Тоді Максим без жодних вагань на своєму танку рвонув на допомогу. З далекої відстані розніс одну з ворожих машин, вогнем з гармати змусив замовкнути кулемет і вивіз до своїх понівечену машину, взявши її на буксир.
Потім було чимало інших бойових епізодів, де треба було проявити тактичну грамотність, і комбат полковник Юрій Лакша, не вагаючись, призначив його начальником штабу батальйону і жодного разу не пошкодував. За ті бої тоді ще майор Максим Кітугін отримав орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Тепер Максим сам комбат. Про себе розповідає вкрай мало:
— Ми всі займаємося своєю справою, хтось більшою мірою, хтось меншою, всі за спільне боремося, щоб цих рашистів вигнати звідси або знищити. Гуртом, як кажуть, і батька легше бити, от увесь гурт і отримав нагороди та відзнаки — командир роти, командири танків, механіки та навідники.
Наприклад, екіпаж старшого сержанта Олександра Слюсаренка — мехвод Артур Пілецький і навідник солдат Андрій Харитоненков. В одному з боїв танк зазнав прямого влучення снаряду, були побиті приціли. Екіпаж танка: усі чорні були, очі кров’ю налиті — дивитись жахливо, дістали контузії, але продовжили бій. Зрештою екіпаж вивів машину з бою. Нині у строю.
Разом із ними в тому бою був екіпаж командира роти, у складі якого: капітан Станіслав Мадлинський, його навідник старший сержант Микола Сарапонюк та мехвод молодший сержант Едуард Довгаль.
Вони змогли знищити «беху», що декілька днів намагалась викрити наші вогневі точки, і ще один дуже настирний російський танк.
Як пояснює Максим Кітугін, труднощів у цьому двобої вистачало. Зрозуміло, що танки рашистів на місці майже не стоять, постійно пересуваються, і NLAW не завжди могли їх зловити для впевненого ураження. А Мадлинський цей танк зловив і спалив. Трощили мінометні розрахунки, піхоту. В одному з боїв танк Мадлинського зазнав трьох влучень кумулятивними снарядами, загорілася вибухівка в коробочках динамічного захисту. Екіпаж водою загасив полум’я, залізли назад в танк і вивели його із бою, продовжуючи відстрілюватися.
На запитання, у чому особливості боїв на його ділянці, Максим Кітугін відповідає коротко:
— Ми ведемо активну оборону, займаємо певні позиції. Тут справжня лінія фронту, колонами рашисти тут не ходять. Вони діють групами танків та іншої броні, десь намагаються пройти, продавити оборону. Інколи це їм вдається, потім ми вибиваємо їх звідти, самі просуваємось вперед. Деякі ділянки по декілька разів переходять з рук в руки. Про втому ніхто не каже, як можна втомитися Батьківщину захищати?
Про свій орден Богдана Хмельницього ІІ ступеня каже просто:
— Я знаю, що офіцерів як ставлять, так і знімають з посади підлеглі. Так само, нагороди — їхня заслуга. Наше завдання — вберегти людей і все зробити, щоб вони залишилися живими та успішно виконали завдання. Десь прикрити, десь навіть просто поговорити. Є різні моменти, у когось психіка стійка, у когось нестійка. Хтось впаде від одного виду ракети, що пролітає в 400 метрах, або тільки-но почує мінометні розриви, почне нервувати. А після того, як морально налаштуєш, то вже й у бій хочуть. У мене один із нагороджених дістав бойову травму — просто суглоб із плеча випав. Привезли до шпиталю, сказали, що необхідно накласти бандаж і 2 тижні у шпиталі бути. Він сів у медавтомобіль, каже, «я тут не залишусь, я до пацанів поїду». Його лікарі з машини витягують, а він своє. Так медики з ним назад і приїхали.
Отак ми, як казав наш комбат, війну і воюємо.
