Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Расєйські фашисти вже давно відомі на весь світ своїм цинізмом, варварством та жорстокістю. Своїх вони кидають, завжди кидали. Хтось своїх «унітазних асвабадітєлєй» дочекається, і зможе тоді доносити мамка-самка героя трофейне «ісподніє», хтось назавжди залишиться розвіяним попелом, «зниклим безвісти» в печі мобільного крематорію. А будуть тисячі «кирілов», про яких відомо, що загинув на захисті «дальніх стратегічєскіх рубежів атчізни».
У той час, коли кожного полеглого українського героя проводжають всією громадою, стоячи на колінах, а його ім’я ніколи не забудуть українці, на росії все, як завжди: «тайная могілка» та «пісьмо», і не якесь там звичайне, а «благодарствєнноє».
Пише в листі Олесі Рафісовні цілий гвардії майор Бірюков: «Так то сяк то «учавствуя в специальной операции», проявивши «разумную инициативу» (яку ж ще) та чудеса «непреклонной решительности» ваш кірілка «как настоящий защитник» був доведений українськими Збройними Силами до «состояние смерти». Звісно, в кінці співчуття, винних «найдем и накажем» і рекомендація Олесі Рафісовні спробувати вибити якісь копійки за «бравого солдата».
Це той максимум, на який можуть розраховувати такі кірілки в росії. А наші захисники робитимуть і надалі те, щоб у гвардії майора Бірюкова часу вистачало тільки на написання таких «благодарочок». А Олесі Рафісовні залишиться тільки одне — ходити потайки на могилку та берегти на добру згадку такі «душевні» слова гвардії майора. «Храни его на письменном столе», як співалось у шансоні, який так, мабуть, полюбляв слухати бухий кірілка, коли ще міг слухати і бухати.
