Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
Расєйські фашисти вже давно відомі на весь світ своїм цинізмом, варварством та жорстокістю. Своїх вони кидають, завжди кидали. Хтось своїх «унітазних асвабадітєлєй» дочекається, і зможе тоді доносити мамка-самка героя трофейне «ісподніє», хтось назавжди залишиться розвіяним попелом, «зниклим безвісти» в печі мобільного крематорію. А будуть тисячі «кирілов», про яких відомо, що загинув на захисті «дальніх стратегічєскіх рубежів атчізни».
У той час, коли кожного полеглого українського героя проводжають всією громадою, стоячи на колінах, а його ім’я ніколи не забудуть українці, на росії все, як завжди: «тайная могілка» та «пісьмо», і не якесь там звичайне, а «благодарствєнноє».
Пише в листі Олесі Рафісовні цілий гвардії майор Бірюков: «Так то сяк то «учавствуя в специальной операции», проявивши «разумную инициативу» (яку ж ще) та чудеса «непреклонной решительности» ваш кірілка «как настоящий защитник» був доведений українськими Збройними Силами до «состояние смерти». Звісно, в кінці співчуття, винних «найдем и накажем» і рекомендація Олесі Рафісовні спробувати вибити якісь копійки за «бравого солдата».
Це той максимум, на який можуть розраховувати такі кірілки в росії. А наші захисники робитимуть і надалі те, щоб у гвардії майора Бірюкова часу вистачало тільки на написання таких «благодарочок». А Олесі Рафісовні залишиться тільки одне — ходити потайки на могилку та берегти на добру згадку такі «душевні» слова гвардії майора. «Храни его на письменном столе», як співалось у шансоні, який так, мабуть, полюбляв слухати бухий кірілка, коли ще міг слухати і бухати.
