Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Капітан Юрій Михайлюк нині проходить лікування в госпіталі та вже рветься назад до побратимів. Жартує, що взагалі не на часі цей відпочинок. Хлопці чекають!
Після двох місяців важких боїв 33-річний офіцер знову на деякий час став ніжним та емоційним, його регулярно провідують дружина та дві донечки. А він обережно готує їх до того, що незабаром знову поїде на війну. Та обіцяє, що цього разу – ненадовго, бо Перемога України – не за горами!
Юрій дістав кульове поранення в ногу наступного дня після нагородження. І вкотре підтвердив, наскільки заслуженою є висока відзнака. Офіцер, попри кулю в нозі, продовжував керувати підрозділом у бою. Тільки коли воїнам вдалось успішно відбити ворожу атаку, погодився на евакуацію.
Чоловік може нескінченно довго розповідати про те, як пишається побратимами та рідними, які служать. Про себе ж здебільшого скромно мовчить, хоч поділитись є чим.
– Та який я Герой? Просто патріот своєї країни! – каже 33-річний чоловік. – Намагаюсь добре виконувати свою роботу, адже вдома чекає такий «квітник». Хто ж їх захистить, як не я?
Вибір фаху для нього був очевидним. Старший брат служив, чоловік сестри – також. Було з кого брати приклад!
– У 2010-му закінчив Київський національний університет. Упродовж двох років служив офіцером-психологом у танковому батальйоні. Зрештою перевівся до гірсько-штурмового підрозділу, де і служу сьогодні. Якби складно не було та в які б перипетії не потрапляв, жодного разу не пошкодував про свій вибір! Та й дружина швидко звикла до постійних відряджень.
Типове запитання про кількість ротацій викликає у Юрія лиш здивування. «Хто ж їх рахує? Батальйон постійно на передній лінії, починаючи із 2014-го!»
– Бої за боями, ротація за ротацією, навчання, полігони… Ми тільки напередодні Нового Року повернулись із тривалої ротації, встигли трішки побути з родинами і відправились на Донеччину. Приїхали заздалегідь. Коли росія почала бомбити українські міста, вже були на позиціях.
З перших днів підрозділ під командуванням Юрія Михайлюка здійснював успішні контратаки та не раз завадив планам ворога прорвати стратегічно важливі рубежі. А в середині березні, коли штурмовики потрапили в оточення, Юрій зумів об’єднатися з батальйоном суміжної військової частини ЗСУ, врятувати їхнього пораненого комбата і взяти батальйон під своє командування. Об’єднаний підрозділ протримався й вирвався з оточення. При цьому було знищено значну кількість росіян та їхньої техніки.
– Бій тривав понад 12 годин. Ворог мав певну перевагу в техніці та живій силі. Та нам вдалось прорватись із боєм та вдало вийти з мінімальними втратами. Насправді нічого надзвичайного, просто виконували свою роботу, – скромно коментує офіцер блискуче проведену військову операцію.
Капітана справедливо називають талановитим та принциповим командиром. Він завжди на перше місце ставить життя побратимів.
– Ми готові бити ворога до повного його розгрому! В тому, що перемога за нами, немає жодного сумніву! – переконує офіцер.
«Я в Україні!» Так Юрій традиційно відповідає на регулярні «де ти є?» від матері чи дружини під час численних відряджень та ротацій. Зізнається, задля того і воює, аби завжди усі гордо казали: «Я вдома, в Україні!»
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі капітану Михайлюку Юрію Володимировичу указом Президента України від 26 березня 2022 року № 179/2022 присвоєно звання Герой України.
