Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
— Скільки у мене було в підпорядкуванні? 12 осіб… відділення, — каже солдат підрозділу ТрО Львівщини Юрій із позивним «Жук».
Але відразу акцентує: то на фірмі, не в підрозділі!
До російсько-української війни львів’янин Юрій понад 20 років пропрацював у ресторанному бізнесі. Починав з бармена-офіціанта. І поступово кар’єрно доріс до адміністратора ресторанного комплексу. Одного з найкращих у місті.
Але 24 лютого Юрій знову взявся за автомат. Чому знову? Бо у 2014-2015 роках уже воював з москалями та їхніми посіпаками на Донеччині. Каже, що цю справу обов’язково треба довести до логічного завершення. І українське військо має остаточно поставити крапку на імперських амбіціях московитів.
— Що мене знову привело до війська? Прагнення захищати: свою родину та свою країну! Що мене мотивує? В моєму підрозділі є представники різних національностей, що населяють Україну. Є татари, є спадкові казахи, мадяри. Але всі ми — українці. І це об’єднання народу в націю. Що може краще надихати захищати? — говорить він.
Щодня Юрій з побратимами активно готується протидіяти ворогу. Наголошує, що його попередній бойовий досвід корисний, аби навчити хлопців, які прийшли в тероборону за покликом сумління, але без досвіду армійської служби.
— Вони вчаться в мене. А я дечому — В них. Так народжується бойовий колектив. Так зароджується довіра й відчуття бойового товариства, — наголошує воїн.
Фото та відео автора.
