У Запоріжжі суд виніс вирок місцевому жителю, який адміністрував кілька телеграм-каналів. Чоловік публікував дані про пересування військових та правоохоронців і тим самим перешкоджав…
Андрій усі чотири роки служби в прикордонних військах скаржився, що трохи «нуднувато»… Тепер жартує, що наврочив. Бо стільки драйву, що отримав за крайні півтора місяця, хмельничанин точно не «замовляв». Чоловік зустрів широкомасштабне вторгнення росіян одним із перших.
— Проходив службу в Луганському загоні, а саме селищі Міловому, де був начальником пункту пропуску. Особливість цього селища в тому, що кордон пролягає просто посеред житлових кварталів. Тобто половина вулиці — Україна, а інша, за якихось кілька кроків — вже росія. До 23 лютого служба на пункті пропуску була досить монотонною та спокійною. Але цього ж дня о восьмій ранку ми з колегами зрозуміли, що «починається»… Спочатку почули дикий гуркіт, із вежі побачили цілі кілометрові колони техніки на кілька сотень одиниць. Вдень на російському пункті зникло світло і почались перші прильоти. На той час ми вже встигли розібратись із технікою — серверами, вивести дівчат і зайняти оборону. Намагались завадити їхнім планам, та довелось все ж організовано вийти. За пів години після цього на пункт зайшло понад сорок танків… Можливо, моральний дух був би не дуже, якби назустріч ворожій колоні одразу не пішли наші танкісти. Кожен із них — справжній Герой війни!
Далі ж служба вийшла далеко за межі «прикордонних» військ. Його невеличкий загін прикордонників примкнув до окремого гірсько-штурмового батальйону. І почались бойові «пригоди» — визволення українських населених пунктів від загарбників… Спочатку зачистка у Сватовому, далі — Кремінна. Потім була команда заблокувати рух ворожої колони.
— Я ж навіть NLAW вперше до рук взяв, швиденько пройшов у друга «інструктаж» та й вперед. Та що там NLAW? Я і з РПГ останній раз стріляв ще на першому курсі. Але нічого, усе згадується швидко в таких обставинах і вчишся по ходу справи. Перший контактний бій добре запам’ятав… Усе сипле, падає, свистить, проповзаєш два метри і знов…Тоді навіть вдалось взяти в полон окупанта, підірвати з побратимами міст за собою. Зачистка містечок від рашистів була б не таким складним завданням, якби не місцеві, що залишились жити в будинках чи переховувались у підвалах. Ми ж не орки, не можемо ризикувати цивільним населенням.
Минулого тижня Андрій разом із побратимами отримали завдання вибити окупантів із опорника. Попри те, що БТР у найнезручніший момент заклинило, воїни не розгубились, і не просто вибили противника, а ще й відібрали його БРДМ та БТР.
— Закидали їх усім, чим мали: і РПГ, і «мухами»… У них — чотири загиблих та ціла купа поранених. Їхній БРДМ наразі на сусідній позиції, лиш зафарбували окупантські позначки. Та й БТР точно в господарстві знадобиться. До речі, оті чотири 200-ті так і лежать там, хоч ворожі ДРГ регулярно навідуються. Ходять буквально переступаючи через своїх загиблих. Так само і на іншій позиції, де ми двох орків убили. У цьому колосальна різниця наших менталітетів, українці завжди допоможуть, витягнуть, останнє віддадуть…
Андрій — старший лейтенант. Та, каже, що з перших днів широкомасштабного вторгнення доводилось не раз і не два звертатись за порадою до солдатів та сержантів. Тут вже точно було не до хизування офіцерськими погонами.
— Часто доводилось підходити до хлопців і просити: «Покажи мені те і те…». Насправді це зовсім не соромно. Я нині і стрілець, і гранатометник, і кулеметник… Хлопці із підрозділу, з яким ми зараз разом виконуємо завдання, думали, що ми, прикордонники, мало на що здатні, боялись, що ми самі себе скалічимо. Але згодом скепсис зникав, а завдання ставали все серйознішими.
«Дік» зазначає, що, попри втому, високу інтенсивність боїв та небезпеку, чітко вирішив продовжити службу в ЗСУ.
— У жодному разі не хочу образити прикордонників, та саме для мене ближчими по духу виявились ЗСУ. А щодо нашої перемоги — то вона точно близько. Точніше, орки вже програли, усі їхні плани провалились. Усі цивільні українці пишаються армією та підтримують її, військові відчувають підтримку і роблять усе можливе й неможливе на фронті… Залишилось лише поставити кілька останніх крапок і оформити нашу перемогу! Усе буде Україна!
