У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
До України повернулися сотні тисяч її громадян у перші ж дні широкомасштабного вторгнення росії, аби пліч-о-пліч встати на захист рідної землі від окупантів, що прийшли нищити, вбивати, мародерити…
«Вільха»
Військовослужбовець ЗСУ Ольга з псевдо «Вільха» — полтавчанка. У Збройних Силах України вона проходить службу з 24 лютого.
Від самого початку російсько-української війни на Донбасі у 2014 році вона разом із чоловіком приєдналася до волонтерського руху для допомоги армії. Згодом у Полтаві було створено громадську організацію, яка навчала основам тактичної медицини. Тоді ж Ольга опанувала і стрілецьку зброю, і навчалась основам тактики ведення бою. Крім того, під час вишкілів Ольга закінчила інструкторський курс з польової медицини та почала їздити на схід країни з метою передати свої знання бійцям. Саме тоді жінка обрала собі позивний «Вільха», каже, що він співзвучний з її ім’ям, а ще нагадує про рослину, яка асоціюється з Україною.
Деякий час тому Ольга з чоловіком поїхали до Голландії — там їм запропонували контракт на підприємстві з вирощування квітів.
— Хоч я за освітою філолог, але з дитинства полюбляю землю, квіти, городні справи. Тому, коли запропонували вигідні умови контракту та ще й вирощувати таку красу, як гіацинти, нарциси, тюльпани, я відразу погодилася, — розповідає жінка.
В Україну Ольга з чоловіком повернулися за кілька тижнів до широкомасштабного вторгнення росії.
— Новини були чимраз все тривожніші, тому ми обговорили питання повернення в Україну з роботодавцем. Як виявилося, дуже вчасно.
Вже вдень 24 лютого Ольга підписала контракт із однією з бригад ЗСУ. Разом із чоловіком та побратимами несе службу в Запорізькій області. Каже, що вже були і бойові виходи, і ворожі трофеї…
Жінка ділиться, що після перемоги впродовж кількох днів відіспиться, а потім разом з іншими українцями буде відбудовувати новітню Україну.
Юрій та Олександр
До 24 лютого цього року Юрій, уродженець Золочіва, що на Харківщині, та черкащанин Олександр працювали в Польщі операторами продукції на підприємстві.
— Щойно взнали, що окупанти прийшли на нашу землю з війною, відразу вирішили повертатися в Україну. Тут залишились батьки дівчини, родичі, які потребували нашого захисту, — розповідають воїни.
Кілька днів пішло в чоловіків на вирішення поточних робочих питань, а вже 1 березня вони перетнули державний кордон України.
Додому діставалися три дні, оскільки введення комендантської години обмежувало пересування.
— Щойно приїхали на Харківщину, привели себе до ладу і відразу пішли шукати можливість вступу до лав ЗСУ. Нашого третього друга, учасника бойових дій у минулому, відразу забрали за контрактом до бойового підрозділу. А ми за кілька днів приєдналися до одного зі сформованих батальйонів ТрО.
Юрій наразі опановує військову науку, адже бойового досвіду він взагалі не має. І хоч каже, що знання даються не так легко, але, наголошує — мотивація знищити якомога більше окупантів допомагає.
Олександр, який кілька років тому проходив строкову службу в Нацгвардії, відновлює знання та в деяких питаннях допомагає другу.
Після війни Юрій не планує повертатися на колишнє місце роботи за кордон. Насамперед після перемоги хоче насолодитися близькістю рідних, набратися сил, а потім — працювати над майбутнім України.
Олександр також планує перемогти в цій війні.
Сергій
До кінця лютого цього року командир відділення окремого батальйону ТрО Сергій працював у Польщі слюсарем. Він повернувся на роботу після короткотривалої відпустки за кілька тижнів до сумнозвісних подій в Україні, але вже 26 лютого він був тут. Однострій українського воїна одягнув вже 12 березня.
— Я не міг інакше. Це в серці! Та й донька моя в цей нелегкий час виконує службові обов’язки у складі поліції. Як я міг залишитися осторонь української біди? — ділиться думками армієць.
Широкомасштабне вторгнення росії в Україну дало чоловікові змогу пригадати досвід, здобутий під час боїв на Луганщині та Донеччині у складі окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка. Нині Сергій намагається максимально навчити підлеглих військовому мистецтву. Радіє, що опановують науку хлопці досить успішно.
— Після перемоги на три дні поїду до Польщі, щоб забрати речі, і повернуся в Україну. Вже нікуди ніколи звідси не поїду, — ділиться думками тероборонець…
