У Кропивницькому суд оголосив вирок чоловіку, який адміністрував Telegram-канал із даними про пересування військових ТЦК та СП та закликами до спротиву владі. Вирок ухвалив Фортечний районний суд…
…РПГ запалює перший будинок. Я короткими валю з кулемета. Заходимо у двір. Хлопці дістають гранату, щоб кинути у погріб.
— Виходь. Руки до гори!
Виходять перелякані бабуся з дідусем.
Повертається до мене з гранатою.
— Ледве не кинув…
І знов до них.
— Тікайте через городи до дороги.
Побратим добиває поранену вівчарку.
Запалюємо другий будинок.
Я підбігаю до нашого снайпера. У нього каска з краю прошита на виліт.
— Прикинь, — каже.
Притискаємо ДРГ по вулиці та ведемо бій будинок у будинок.
— Журналісте, тут абалденне місце для покемона.
Я влітаю в цегляний курник і через дірку в стіні випускаю чергу по ворожому будинку.
Молодий командир встає в повний зріст. Кидає гранату.
— Кулеметнику, дороби до кінця.
Я знов працюю короткими чергами. Відходжу і притискаюсь спиною до стіни курника.
Молодий ставить гранату в підствольник, робить постріл і тут же падає на землю. Я дивлюся йому в обличчя. 200-й.
Тут же прилітає РПГ в курник, де я стою. На мене сиплеться цегла, шифер. На мить мені здається, що мене привалило повністю. Ошелешений встаю на повний зріст. Частина стіни вціліла, я втримав її спиною. Сідаю знов.
Решта групи в 5 метрах від мене веде вогонь з-за рогу літньої кухні. У відповідь — криють щільним вогнем так, що ми не можемо зрушитися. Цокає снайпер. З поля не дає підійти ближче вже їхній кулеметник.
Ситуація мені не подобається: знайти місце, звідки вести вогонь, не можу, змінити позицію не можу, встати не можу.
Кажу побратиму поруч.
— Що будемо робити?
У нього ситуація ще гірше. Його прикривають тільки дерев‘яні двері курника, що впали. Якщо орки зрозуміють, що він за ними — гаплик.
Танк під‘їжджає по вулиці й з десяти метрів розносить вщент будинок, за яким ховається решта групи. Відкочується назад. Дим, все горить.
Я намагаюся зрозуміти рівень контузії. Біль в плечі, але без крові. Дивлюся навкруги.
Охреніти, ми вижили після танка.
У диму відкатуємось назад на крок. Намагаємось знести окупантське гніздо з РПГ. Не виходить.
Ніч. Перестрілюємось короткими. Упродовж ночі вони пускають дві сигналки.
На світанку вулицю накривають з міномета. Чутно гул техніки. В‘їжджає по вулиці чотири танки і починають все зносити під нуль.
У мене кулемет, автомат, граната. У двох хлопців, що поруч зі мною, і того менше.
Відходимо втрьох.
В спину стрілкотня, потім авіація, прилітає снаряд від танка.
Здається, що побратиму відірвало руку. Але примотуємо все, що є. 300-й.
Я дивлюся на село у вогні. Градами криють околиці. Збираємо рештки групи. Я хочу закурити, але цигарки закінчилися.
Ми вистоїмо. Бо це наша земля. Наш дім.
