У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
На медичних сестер старших сержантів Марину та Наталію, які нині проходять військову службу у Запорізькому військовому госпіталі, покладено обов’язки викладати тактичну медицину.
– Навчаємо, як зупинити кровотечу, як налагодити дихання та інше, – розповідає Наталія. – Якщо наші слухачі – цивільні, не медики, то викладаємо за коротким курсом, якщо медики – даємо глибше. Вони зможуть і катетер поставити, і прокапати належні медрозчини. На жаль, у нас немає тренажерів, але ми розповідаємо дуже докладно: коли ставити обладнання, показуємо точки, де саме це робити. Робимо все, аби люди розумілися і не губилися в екстрених випадках.
Через тренінги дівчат вже пройшли близько 600 осіб.
– До нас звертається дуже багато цивільних людей, і ми нікому не відмовляємо, – каже Марина. – Зараз левову частину слухачів складають бійці тероборони.
Нерідко у разі необхідності медсестри-тренери виїжджають до військових на позиції. Там навчають хлопців важливим для них медичним премудростям.
Марина та Наталія до російського повномасштабного вторгнення служили в авіаційній частині, яка вже у перший день зазнала масованого ракетного удару.
– Це було дуже страшно… Не хочеться повертатися в той день, – згадує Марина. – Нас підняли по тривозі, бо по нашій частині вдарили ворожі ракети. Вже у перші хвилини з’явилися поранені, які потребували медичної допомоги, і ми її надавали. Тоді ж частину екстрено передислокували – виходили колоною.
Так дівчата потрапили до Запоріжжя. На жаль, родини обох медсестер опинилась в окупації.
– Передзвонюємося, коли є можливість. Були випадки, коли зв’язок пропадав на три доби, – каже Наталія. – Знаю, що у моїх дітей є провізія, медикаменти, але з цим стає все складніше. Морально людей пресують. Українське телебачення відключили, натомість запустили російське, яке вихваляє путіна та росармію – «визволительку». Дуже хвилююся за них.
Дівчата кажуть, що готові роботи все від них залежне, аби наблизити звільнення окупованих територій. Раді, що працюють у Запорізькому госпіталі, адже нині він працює, немов годинниковий механізм: чітко, точно, без метушні.
– Командир на своєму місці. Він у все вникає, контролює всі процеси щодо поранених, – каже Марина. –Вирішив усі питання з нами, не на жарт переляканими у перші дні. Зараз ми маємо, де жити, нас чудово годують. Стараємося якомога якісніше виконувати свої обов’язки, аби наблизити спільну перемогу.
