Видатний український військовий і державний діяч, Гетьман Війська Запорозького та лідера козацької революції 1648–1657 років Богдан Хмельницький відіграв в історії…
— Десь тут або тут працюють їхні САУ. Виходячи з еліпсу накриття, працює одна батарея, можливо, залишки дивізіону, можливо, одна блукаюча. Знайти і навести на них нашу арту. Бо, як вони кажуть, «дасталі». Питання є?
Питань у розвідників не було.
Командир розвідпідрозділу, скривившись від хтозна-якої кружки кави, через силу зробив потужний ковток.
— Працювати будете трьома групами: тут, тут і тут. Район прикритий РЕБом, тому на БПЛА надії мало. Основний інструмент — ваші очі.
Виходили в сутінках. Бусоль із собою брати не стали, єдиний «теплік» взяла із собою група, яка мала відстежувати найбільш вірогідну ділянку появи ворожої батареї.
До місця розвідники дістались без пригод, мовчки декілька разів клацнувши тангентами.
Бухикали міномети рашистів, час від часу долинала автоматна стрілкотня.
Війна не зупинялася, і десь там, на замаскованих вогневих позиціях, чекали команди наші батареї.
…Час не спливав — тягнувся, немов равлик. Дубіли руки і ноги. Передранковий туман вкрив все навкруги. Командир групи міг тільки лаятись про себе.
Рації мовчали.
Туман порідшав, потім зник.
Нарешті, один із розвідників підніс бінокль до очей і, мов не вірячи сам собі, видихнув:
— Є. Точно є!
Командир вихопив бінокль:
— Де?
Розвідник розлючено хитнув головою:
— Не там, на 10-ту годину дивись. Дальність — п’ять.
Ледь помітні навіть у бінокль Bushnell, схожі на слонів, що хоботами віддають гітлерівський салют, російські САУ «Мста-С» виповзали з лісу на дорогу.
На деякий час затримались, потім, випускаючи хмари сивого диму, розгорнулись у лінію. Біля них почали метушитись маленькі солдатики.
Далі рахунок пішов не на хвилини — на секунди.
Планшет. Радійка. Цифри, букви, орієнтири.
Там, де причаїлись наші аси контрбатарейної боротьби, теж почалось — офіцери вносили дані, кидали короткі кодовані команди.
На вогневих, де командири вогневих взводів добре запам’ятали слова комбата: «Це вам не 2015 і навіть не 2020 рік! Від вашої навченості і спритності залежить життя не тільки ваше, а й тих, хто на вас сподівається — жінок, дітей і старих!», розрахунки наводили стволи гармат, крутили механізми наведення.
— Перша! Вогонь!
Рвучко бабахнуло. Над головами передової групи артрозвідників майже нечутно пройшов снаряд і вибухнув ледь не за пів кілометра від цілі.
Командир групи, лаючись крізь стиснуті зуби, знов набрав цифри коректур, і знов почув далекий бах.
— Є!!!
Поряд з однією із «саушок» виріс вогняно-кудлатий вибух, і, перш ніж рашисти зрозуміли, що робити, над позиціями завирував вогняний смерч.
Одна «саушка» вибухнула так, що ствол відкинуло далеко вперед, друга запалала, третя намагалась розвернутись, але з пошкодженою гусеницею цього не зробиш…
Зашипіла рація:
— Що там?
Ледь стримуючись, щоб не заволати вголос, командир доповів:
— Спостерігаю накриття, ціль уражено, розбиті 4 САУ і КШМ. У лісі вибухи і полум’я — горять машини.
Все. Можна було полегшено видихнути. Завдання номер один артрозвідка виконала.
Тепер завдання номер два — хутко зникнути і дістатись додому живими, бо оператори рашистських БПЛА свою роботу теж знали добре, але цього разу боги війни берегли розвідників — богів війни.
