У 2014 році вони були школярами та випускниками, а у 2026-му стали досвідченими лідерами, командирами. Вони тримають лінію фронту, контратакують,…
Загальнонаціональне опитування: «Україна в умовах війни», яке провела Соціологічна група «Рейтинг» 6 квітня 2022 року, зафіксувало значне зростання почуття гордості за Україну серед респондентів.
Довідково. Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення.
Вибіркова сукупність: 1200 респондентів.
Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews — телефонні інтерв’ю з використанням комп’ютера).
Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 2,8%.
Терміни проведення: 6 квітня 2022 року.
Якщо в серпні 2021 року 34% опитаних зазначали, що відчувають гордість за державу (у той час переважала емоція суму щодо України), то сьогодні це відчуття є домінуючим (80%). Сум щодо України відчувають 32%, радість — 20%, страх — 16%, гнів — 11%, зацікавленість — 6%. Сьогодні такі емоції як байдужість та сором щодо України практично відсутні у респондентів.
Емоція гордості за Україну є домінуючою серед усіх респондентів, незалежно від віку чи регіону проживання. Радість дещо більше відчувають мешканці центру країни (період опитування збігається з визволенням від окупантів центральних областей), також радість більш поширена емоція щодо України серед молоді. Водночас страх за Україну сьогодні найчастіше фіксується серед жителів сходу.
Від серпня 2021 року значно зросла кількість опитаних, які самоідентифікують себе як громадяни України (з 75 до 98%) та як «європейці» — з 27 до 57%. Натомість все менше респондентів говорять про себе як про «радянську людину», їх число зменшилось з 21 до 7%. Також фіксується абсолютно високий рівень місцевого патріотизму.
Громадянська самосвідомість сьогодні домінує в усіх вікових та регіональних групах. Щодо проєвропейської самоідентифікації, то практично відсутні відмінності у вікових фракціях. Водночас фіксуються певні різниці по макрорегіонах: європейська ідентифікація дещо більше переважає на заході та в центрі. Прорадянська ідентичність відносно частіше серед найстарших.
Абсолютна більшість (91%) не підтримують тезу, що «росіяни та українці — це один народ». Тих, хто має таку думку, сьогодні лише 8% (у серпні 2021 таких було — 41%, у березні 2022 — 21%). Підтримка такої ідеї ще фіксується серед 23% мешканців сходу та 13% старших опитаних. Натомість в інших макрорегіонах та вікових групах підтримка такої тези майже відсутня.
За останній місяць у півтора раза зросла кількість тих, хто вважає, що відновлення дружніх відносин українців з росіянами є взагалі неможливим (з 42% до 64%). 22% вважають, що це може статися не менше ніж за 20–30 років. Тих, хто бачить таке примирення в перспективі до 15 років, — близько 10%. Навіть у регіонах півдня та сходу більше половини опитаних не вірять у відновлення дружби між народами.
Близько 80% респондентів у той чи інший спосіб беруть участь у захисті країни. 45% респондентів допомагають захисту країни фінансово (у березні 2022 — 39%). Волонтерством та допомогою людям/військовим займаються 35%, беруть участь в інформаційному спротиві — 18%, працюють у критичній інфраструктурі — 13%, беруть участь у теробороні — 3% або як військові — 3%. Чверть не мають змоги допомагати.
До своєї роботи починають повертатись все більше людей. Наразі серед тих, хто мав роботу до війни, продовжують працювати 58% (у березні таких було 46%). У цілому 29% працюють у звичайному режимі, 26% — частково або віддалено, 3% — почали працювати на новій роботі. 41% втратили роботу на час війни (у березні було 53%). Найбільше тих, хто нині працює, — у західних областях, тоді як лише третина мешканців на сході мають роботу, а інші дві третини — втратили роботу.
Змінити місце проживання довелося 20% дорослого населення. Найбільше тих, хто був змушений виїхати з місця проживання, у східних регіонах (46%). Також більше виїхало молоді (31%), старшим важче покинути свою домівку (13%). Третина з тих, хто покинув домівку, планують повертатись вже найближчим часом, чверть — ще трохи почекають. Близько 40% висловлюють готовність повернутися, але тільки після закінчення війни.
Майже 80% задоволені діяльністю свого міського/сільського голови, комунальних служб та поліції. Три чверті задоволені роботою медичних закладів, дві третини — громадським транспортом та закладами освіти.
Абсолютна більшість (90%) підтримують ініціативу позбавлення мандатів депутатів із проросійських партій, 86% підтримують повну заборону їхньої діяльності в Україні.
81% підтримують ідею збільшення податків для українського бізнесу, який продовжує працювати в росії.
76% підтримують ініціативу перейменування вулиць та інших об’єктів, назви яких пов’язані з росією.
Зростає підтримка ідеї розриву зв’язків УПЦ московського патріархату з російською православною церквою. Сьогодні за цю ініціативу 74% (на початку березня — 63%). Не підтримують — лише 7%.
Половина опитаних (51%) вважають, що держава повинна заборонити діяльність УПЦ МП на території України (заборону підтримують дві третини опитаних мешканців заходу і лише 29% — сходу). Водночас 21% підтримують позбавлення пільг та скасування договорів оренди церковних приміщень. Попри це, 20% виступають за невтручання держави у справи церкви — найбільше таких на сході (35%) та півдні (25%).
