Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
На Смолянському військовому кладовищі міста Житомира попрощалися з загиблим офіцером частини спеціального призначення майором Олександром Коблюком. Син офіцера, який виріс в авіаційному гарнізоні Озерне, наслідував батьківський приклад, обравши у житті шлях захисника України. Загинув 32-річний офіцер під час виконання бойового завдання внаслідок авіаційного удару рашистських стерв’ятників 3 квітня. За словами його побратима майора Андрія Івасенка, троє спецпризначенців тоді були поранені, а Олександр загинув на місці.
— Саша виріс в Озерному, навчався в нашій школі, — говорить Андрій Івасенко. — Попри те, що у нього була можливість залишитися за кордоном, він повернувся, аби захистити Україну і виконав свій обов’язок до кінця, наскільки це можливо. Хоча його батьки, дружина казали, що у нього є вибір, робити це чи ні, але він ухвалив рішення, як справжній офіцер.
Під залпи салютної групи житомиряни попрощалися із загиблим Героєм. 32 роки. Назавжди… А ще 20 років тому, коли автор цих рядків частенько приїздив у журналістські відрядження до Озерного, батько Героя, також Олександр і тоді — ще також майор, але вже — заступник командира військової частини, «постачав» журналістові теми й героїв для газетних публікацій. І не знали ми тоді, що цей підліток Сашко, його син, який бігав із м’ячем на шкільному стадіоні, буде теж майором, стане справжнім Героєм та піде у Вічність у віці 32 років…
