«Вже сама постава генерала Грекова вказувала, що маємо перед собою вояка з крови й кости, з його бистрого зору й високого чола промовляла ініціятива, бистрий…
Буча. Сучасна історія воєнних злочинів
Що відбувалося у Бучі під час окупації та яка ситуація у місті сьогодні,у розповіді місцевих мешканців та журналістів інформаційного агентства АрміяІnform.
Місто Буча поблизу Києва більше ніж місяць перебувало під окупацією російської армії. Звільнення міста українськими військовими відбулося 1 квітня.
Це «спецоперація» російських військових зі знищення українців
– Сусіді моїх батьків переїхали з Донеччини до Бучі у 2018 році. Молода сім’я Чихмарьових, подружжя Олександр та Маргарита, ростили двох хлопчиків 5 та 10 років, Матвія та Клима. Свого часу вони мешкали у Донецьку. Коли росіяни окупували місто, переїхала до батьків у Курахове. А згодом оселилися на Київщині. 5 березня 2022 року вони намагалися виїхати з міста до родичів. Як пізніше згадувала бабуся дітей, того ранку вони дуже плакали, не хотіли нікуди їхати, ніби відчували… На вулиці Богдана Хмельницького поруч із парком чорнобильців російські військові розстріляли їхню машину, – розповідає мешканець бучі Олег Дорошук. – Вижив лише чоловік. Він втратив ногу. Нині він у в одній зі столичних лікарень. Поховати тіла жінки та її дітей, що згоріли у машині, вдалося лише 28 березня у дворі церкви, що неподалік. Їх, як і багатьох інших розстріляних бучанців, навіть позбавили права на звичайне поховання.
Білий мікроавтобус, з написом на склі великими літерами «ДІТИ», росіяни зрешетили кулеметними чергами
Ми були сьогодні на місці того звірства російських військових, бачили машину, в якій розстріляли сім’ю українців на їхній землі. А поруч ще одна, зрешечений білий мікроавтобус, з написом на склі великими літерами «ДІТИ». Але це не зупинило рашистів. Жінка, яка була за кермом, загинула, її поховали у кількох метрах від місця розстрілу…
А у дворі Храму Святого Апостола Андрія Первозванного, крім свіжої могили Маргарити Чихмарьової та її двох хлопчиків, поруч є братська могила. Місцеві мешканці розповіли, що там вже поховано майже 70 тіл, ще під час окупації Бучі… Могила ще «не закрита»…
До речі, Олег Дорошук дивом залишився живим під час окупації. Його двічі виводили на розстріл, зав’язували руки скотчем, знущалися, роздягали до трусів, нібито обшукуючи, лякали, а потім зі словами «покажіві» відпускали…
– Я мусив виходити на вулицю, треба було допомагати знайомим літнім людям. Мене не раз затримували, запитували – де біла пов’язка? Я її не носив, кажу – бачити на шиї шарф ди-намівський? Там є білий колір. А вони мені: документи, телефон, роздягайся, руки за спину і скотчем замотали, а шарфом очі зав’язали й до стіни…
Російські військові скоїли жорстокі злочини в Бучі проти людяності. Важко словами передати жах, який тут відбувався за час окупації міста. За словами мера Бучі Анатолія Федорука, наразі вже знайдено вбитими 290 цивільних мешканців міста…
За 2-3 десятки метрів від дороги у лісопосадці лежало два тіла чоловіків зі зв’язаними ногами та кульовими отворами у голові…
Але це неостаточна цифра. Коли ми знімали знищений вщент торговельний центр поруч з обгорілими житловими будинками, до нас під’їхали на велосипедах двоє місцевих мешканців і повідомили, що можуть показати тіла ще двох вбитих місцевих мешканців. За перші кілька днів з моменту визволення Бучі тіла вбитих місцевих мешканців забрали з вулиць міста. За розповідями очевидців, багато тіл бучанців лежали посеред вулиць міста, поблизу своїх будинків. Ми вирушили до місця ще одного злочину, скоєного російськими військовими. Їхали кілька хвилин. Переїхали залізницю. Зупинилися. За 2-3 десятки метрів від дороги у лісопосадці лежало два тіла чоловіків зі зв’язаними ногами та кульовими отворами у голові. Голова одного з них обгорівша…
Одного з чоловіків, який нам показав тіла вбитих бучанців, звати Валерій, він весь час окупації міста залишався у Бучі.
– Я живу на вулиці Склозаводська, будинок 6. Весь час окупації ховалися у підвалі з кількома сусідами. Не було ані світла, ані опалення, щоб зігрітися. Виходили з підвалу дуже рідко. Коли закінчились харчі, довелось варити їжу на вогнищі у дворі. Якщо росіяни побачать когось увечері або у ночі, вбивали. Одного дня, вийшовши з підвалу,я побачив двох убитих сусідів. Вони зарано вийшли у двір…
У день нашого перебування в Бучі на вулиці Старояблунівська проводились слідчі дії за фактом вбивства та спалення кількох тіл мирних жителів зі слідами катувань. Серед убитих – жінка та діти. Ми виїхали до місця спалення людей. Один з бучанців, Микола Онопрійчук, який мешкає неподалік місця злочину російських військових, побачивши нас, вийшов зі свого двору нам на зустріч. Розговорилися. Цей чоловік, віком 40-45 років, разом зі своїми літніми батьками також весь час окупації Бучі був у місті. Запросив у двір невеличкого приватного будинку.
– Тут на грядці два снаряди, що не розірвалися, тому ходіть лише за мною стежкою. Бачите, я обгородив дві ями, куди занурилось це смертоносне знаряддя, – розповів чоловік.
– Ховалися в підвалі?
– Ні, сиділи в будинку. Батькові вже 82. Я швидко вибігав у двір по воду та дрова і назад до хати.
З будинку до нас виходить мати Миколи, Тетяна Вікторівна. Розпитуємо, як довго сім’я мешкає у Бучі, як пережили окупацію.
– Я народилась у Грозному. Після першого класу наша сім’я переїхала. Я за національністю росіянка. Але вже багато років живу в Україні. Я російськомовна. Я досі не можу збагнути, чому росіяни прийшли сюди? Чому їхні російські матері пускають на війну своїх синів? Чому в росії роблять вигляд, що нічого страшного не відбувається? За що вони вбивають нас?
Очі жінки налилися сльозами.
У будинки, звідки люди виїхали, російські військові залазили й через вікна, брали, що хотіли… Це були жахливі дні й ночі. Ми боялися вийти з будинку у двір навіть по воду.
– Подивіться, що з нашим будинком…
У будинок цієї сім’ї влучив російський снаряд. Одна з кімнат, що виходить вікнами на вулицю, зруйнована. За кілька метрів від будинку у землі ще два снаряди, що не розірвалися.
– 25 березня кілька російських солдатів зайшли до нас у двір. Забрали телефони, запитали чому не виїхали, побачили, що живемо скромно, і пішли. Але у сусідні будинки, звідки люди виїхали, залазили й через вікна, брали, що хотіли… Це були жахливі дні й ночі. Ми боялися вийти з будинку у двір навіть по воду. Магазини не працювали. Хліба не було. Ні електроенергії, ні газу. Добре, що піч є. Вона нас і гріла. Колодязь у нас є. Харчувались лише тим, що було у погребі – картопля, буряк, закрутки… Кури, собаки, коти з сусідніх будинків, звідки господарі виїхали, всі до нас, довелось і їх годувати…
Почуття людей після пережитого у Бучі під час окупації напевно не зрівняти ні з чим. Варто лише подивитися в їхні очі та послухати їхні розповіді. Плачуть і жінки, і чоловіки, і літні люди, і діти. Жах, біль, туга… Так коротко можна сказати у відповідь на почуте та побачене.
Це давно небачена в Європі звіряча жорстокість рашистів
Сотні винищених російськими військовими місцевих мирних мешканців міста. Серед жертв воєнних злочинів російських військ зґвалтовані жінки, тіла яких намагалися спалити, діти, літні люди, багато чоловіків. У багатьох – зв’язані руки, є сліди катувань, багато людей убиті пострілами у потилицю. Зруйновані та спалені помешкання сотень бучанців.
Російські військові поводилися по-звірячому в Бучі не з військовими ЗСУ, вони безжально вбивали мирних людей і не лише чоловіків.Ці люди були без зброї. Мер Бучі розповів, що декого із місцевих вбили при спробі переправитися через річку Бучанка, щоб потрапити на підконтрольну Україні територію.
У цього народу, нічого святого. Вони вбивають мирних людей, безбожно б’ють по церквах і руйнують святині. Воюють навіть з пам’ятниками. Вони розстрілювали з бронетехніки не лише житлові будинки, але й пам’ятник воїнам-афганцям у центрі Бучі.
Одна з найбільших локацій зосередження російських військ у Бучі була на території дитячого табору «Променистий». Своє військо вони розташували не на території військової частини (до речі, у Бучі немає жодної військової частину чи об’єкту) чи якогось підприємства, а у дитячому таборі! Нагадаю, саме там, після вигнання рашистів з міста, знайшли катівню (їх по місту знайшли, як мінімум, три), де вони знущалися з місцевих мешканців та безжально вбивали їх.
Гуманітарна ситуація у Бучі залишається складною. Ще рано повертатися у місто
Рашисти після того, як зайняли місто, вдиралися в оселі до місцевихі грабували. Вони займалися мародерством фактично по всьому місту, у приватних будинках, багатоповерхівках… Росіяни ламали важкою технікою мури та паркани, трощили авто, намагаючись якнайближче під’їхати до дверей будинку, щоб легше завантажувати награбоване в оселях бучанців. Вони навіть колеса з авто знімали, акумулятори, фари. У помешканнях все перевертали, що не могли забрати, нищили…
Тікаючи з міста, російські військові замінували в Бучі низку об’єктів. Сапери попереджають, у місті скрізь багато снарядів та мін, що не розірвалися, та мінних пасток…
Гуманітарна ситуація у місті, за словами мера Анатолія Федорука, наразі залишається складною. У місті немає ні електрики, ні води, ні газу… За його словами, так буде ще не менше ніж тиждень. Продукти – тільки почали завозити. У перші дні війни росії проти України було знищено фактично всі об’єкти критичної інфраструктури міста. Підстанція, яка живила наше місто електроенергією та сусідні населені пункти, була вщент зруйнована 26 лютого. Фактично у той же час, була розстріляна станція водопостачання.
– Ми плануємо за тиждень відновити електро- та водопостачання у більшості районів міста, – розповів мер Бучі.
За його словами, за попередніми підрахунками у Бучі зруйновано 20 високоповерхових будинків (з 200) та більша ніж 100 індивідуальних (приватних) будинків. Зруйновані майже всі підприємства міста. За час окупації Бучі у місті перебувало близько 3 тисячі мешканців.
– З огляду на ситуацію у місті, я звернувся до бучанців, які виїхали на період окупації, що наразі варто повертатися до міста медикам та комунальникам, іншим рекомендую ще зачекати.
До речі, мер Бучі серед тих, хто втратив житло через військову агресію рф проти України. Окупанти спалили його будинок. Вони жили в його домі 5 днів. Російські військові мало не спіймали мера Бучі. Анатолій Петрович прийшов додому, щоб забрати хоча б якісь свої речі. Його зустріли чужинці. Довелось видати себе за наглядача будинку. І йому це вдалося. Дещо неохайне вбрання, яке він того дня обрав для себе, точно не видавало у чоловіку мера міста. А паспорта з собою свідомо не брав. Тож, москалі відправили його за документом. Звісно, мер до своєї оселі вже не повертався… За кілька днів російські військові розстріляли та спалили будинок, сад знищили важкою технікою…
Цим нелюдям немає виправдання, немає прощення!
Увесь світ має побачити, які криваві сліди по собі залишає брудний чобіт російського військового. Нелюді вчинили жахливі злочини проти українців. Фото, у цьому репортажі, на підтвердження цих слів.
Російські військові – вбивці мирних мешканців, ґвалтівники та мародери. Звірства рашистів у Бучі однозначно юридично трактуються як військові злочини. Жахіття у місті поблизу Києва отримали у світі назву Бучанська різанина.
Не пробачимо ніколи!
Р.S. Головне управління розвідки Міністерства оборони України оприлюднило список військовослужбовців 64-ї окремої мотострілецької бригади Росії, які чинили злочини проти українців у Бучі під Києвом. 64-та окрема мотострілецька бригада входить до складу 35-ї загальновійськової армії РФ.
Фото авторів
