Саме такою можливістю скористалася військовослужбовиця 152-ї окремої єгерської бригади з позивним «Ніка». Про свій військовий шлях та повернення до війська вона розповіла кореспонденту АрміяInform. Бажання…
Позаминулої ночі Хотин не спав. Буковинці на колінах зустрічали тіло свого земляка, 30-річного гранатометника королівської бригади Василя Мороза, загиблого в бою із російськими загарбниками. З лампадками в руках уздовж вулиці, на якій мешкає сім’я Морозів, і аж до хатини, в яку цієї пекельно-крижаної весни прийшла біда, люди навколішки чекали траурного кортежу.
– Дякую, що уважили, що не спите, бо хлопці там, в окопах та бліндажах, теж не сплять, захищаючи усіх нас, – звернувся до земляків батько загиблого Героя Леонід Мороз.
На шляху до міського цвинтаря траурну процесію зустрічали живим коридором – обабіч дороги стояли школярі з державними прапорами. Рейсові автобуси зупинялися, люди виходили з них та зі скорботою опускалися на коліна, проводжаючи труну з тілом Героя.
Поховали Василя Мороза на кладовищі рідного міста. Сотні містян прийшли віддати шану й провести його в останню путь.
– Йому було 30 років… Він був ввічливим, спокійним, чесним і людяним, – говорить землячка Василя, депутатка Чернівецької обласної ради Любов Годнюк. – Цей чорний, жахливо-трагічний день назавжди закарбувався у зболених, виплаканих очах рідних. День, коли кривавий вибух у серці й звістка – Василь загинув на полі бою, загинув і ніколи не повернеться. Сьогодні ми провели його в останню дорогу. Сьогодні розривалося серце, коли я бачила очі Батька. Сьогодні його поховали у рідну землю… на цвинтарі недалеко від моїх батьків. І я завжди буду приходити до цієї могили. Бо від сьогодні він і мій Син. Він Син кожної Української Жінки. Він Син України…
