Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Наведені нижче інтерв’ю з вояками однієї з рот окремої механізованої бригади імені славетного гетьмана-характерника Івана Сірка отримані у коротких перервах між масованими обстрілами з реактивних систем залпового вогню, танків і мінометів противника. Цей вже бувалий підрозділ, слава Богу, нині втрат не зазнає. Й продовжує професійно полювати на бронетехніку, артилерію і живу силу московитів (всі псевдо захисників зі зрозумілих причин автором змінені).
«Родзинка на тістечку» наших перемог – трофейна боєздатна техніка»
Командир роти Андрій на позивний «Ловець»:
– Захоплювали ми нинішні позиції з боями. Спочатку усіма вогневими засобами нищили техніку й живу силу ворога, потім закріплювалися на визначених рубежах, й тепер боронимо передній край оборони міста на так званих нулях. Хлопці у нас бойові, свою роботу знають. Більшість мали бойовий досвід у районі проведення АТО/ООС до початку російської широкомасштабної навали.
Але раніше необстріляне поповнення підрозділу – сьогодні вже бувалі воїни. Звичайно, більш досвідчені хлопці продовжують їх навчати, а вони – охоче вчитися. Багатьох з них представлено до державних нагород. Але найкраща наша нагорода – утилізована в металобрухт позаду й попереду нас бойова техніка орків. Родзинка ж на тістечку – затрофеєна, та через нетривалий час готова до бою техніка. Маємо з такої у останньому боєзіткненні «Град» і вантажний «КАМАЗ», ще дві бронеодиниці ворога підуть на запчастини.
«На колону техніки росіян ми просто полювали»
Навідник-оператор БТР-4Е Сергій на псевдо «Дракон»:
– Першої ж днини, щойно ми почали займати тут оборонні позиції, старший командир наказав нашій ударній групі влаштувати засідку на розвідану колону ворожої техніки. Чекали на неї у вірогідному місці її появи довше ніж три години, і недарма. Першим пострілом наш гранатометник поцілив у вантажний «ЗІЛ». Другий постріл був за мною: пуском ракети з установки ПТУР я вщент спалив БМП орків. Екіпаж її в тому багатті не вижив. А рештки колони в темряві втекли – не дуже далеко…
«Ненависть до орків люта – бо я із Маріуполя»
Заступник командира роти офіцер Іван на псевдо «Дикий»:
– Орки б’ють по мирних будівлях, свідомо вбиваючи цивільне населення. Нас їм знайти й намацати вогнем важко – а от цивільні об’єкти вже примітивно просто. Мені це особливо боляче – бо я із Маріуполя. У мене там в оточенні багато найрідніших для мене людей, про долю яких мені нічого не відомо. Якось бачив на світлинах в Інтернеті свій перетворений в руїни мікрорайон. Вразили тіла мирних людей на вулицях – видно, що ці гниди вбивають всіх, кого тільки можуть. Ненависть до них люта, але заспокоюю себе тим, що ми безжально нищимо цих нелюдей тут, де вони себе поводять не краще. На рахунку наших хлопців – «Гради», «КАМАЗи», БМП і БТР, автотехніка з живою силою та боєприпасами. І хлопці в нас – це щось! Один «Топтала» чого тільки вартий…
«Посеред орків виживають щасливчики»
Харків’янин, навідник-оператор БТР-4Є Влад «Топтала»:
– Після широкомасштабного вторгнення росіян у боях під рідним містом я воюю оператором-навідником вже на другій БТР-4Е. Бо так сталося – першу мою броню з дистанції у півтори сотні метрів пострілом прямою наводкою з гармати пошкодив російський танк. Слава Богу, весь екіпаж якимось дивом уцілів.
Після зміни броні ми наздогнали колону техніки росіян, яка намагалася вислизнути із нашого оточення. Нам допомагала темрява й знання місцевості. Попереду нас вискочила й підставилася боком установка «Град». Мій БТР вони не помітили, й тому влучити у неї та спалити було питанням чисто технічним. Я вдарив її ракетою ПТУР у борт. Боєкомплект системи рвався довго. Наступною ціллю став «КАМАЗ», завантажений боєприпасами. Довго не хотів спалахувати. Але я його тридцятим калібром «умовив».
А до того, також на околицях Харкова, мені вдалося «розібрати пушкою на запчастини» бронеавтомобіль орків «Тигр» і знищити танк. Взагалі-то танків було два. Вони вийшли на нас парою, на дистанціях менше ніж двісті метрів. Одного я спалив першою ж ракетою ПТУР, а от другому пощастило. Він ломився через ліс, й випущену в нього ракету відхилило вбік гілля дерев. «Щасливчик» розвернувся й почав по нас наводитися. Часу на запуск другої ракети в мене не було, тому від його двох прицільних пострілів ми, маневруючи, ухилилися…
Фото автора
