Одним із напрямів його діяльності є забезпечення харчування для військовослужбовців. Також у сфері його відповідальності — речове забезпечення в нашій армії. Що вже зроблено за цей період…
Викладачі Національного університету біоресурсів і природокористування України розповіли АрміяInform, який внесок вони роблять у скарбничку перемоги над рашистськими окупантами.
Старший викладач кафедри соціальної роботи та реабілітації кандидатка педагогічних наук Катерина Н., що здійснює науковий пошук розв’язання фізичних, психологічних, соціальних, духовних й частково медичних проблем людей, виховання в них таких особистісних якостей, як емпатія, толерантність, й стресостійкість, каже, що «за насиченістю подій та напруженням емоцій і почуттів ці п’ять тижнів війни у часовому вимірі можна прирівняти до року. Настільки стресовим, надзвичайним і абсурдним виявилось все, що відбувається зараз із нами, нашими близькими, усіма українцями, з нашими містами і нашою Україною»!
Поки наш мозок шукає раціональних пояснень причин жорстокої руйнації росією мирного життя України, наше серце спонукає кожного свідомого українця діяти. Науковці називають такі нації «кордоцентричними». «Ми намагаємось у міру своїх сил щось зробити для нашої перемоги, заради тих хлопців, про яких пишуть таке: „Якщо Бог носить форму, то це форма Збройних Сил України“, заради тих людей, які потрапили в страшну біду — втратили близьких, домівку, не можуть поки повернутись на свою маленьку батьківщину», — впевнена завідувач кафедри Євгенія М. Каже, що цю думку поділяють усі члени її професорсько-викладацького колективу.
Кафедра соціальної роботи та реабілітації гуманітарно-педагогічного факультету теж долучилася до волонтерського руху. З 14 березня у Національному університеті біоресурсів і природокористування України раніше за всі заклади вищої освіти столиці відновили дистанційне навчання, але після викладання своїх предметів науковці чи не щодня займаються волонтерською діяльністю.
«Після занять ми ліпимо вареники та пельмені для військових, тероборони, допомагаємо людям, які потребують евакуації, займаємося з дітками, батьки яких працюють, плетемо маскувальні сітки, поширюємо важливу інформацію у соціальних мережах, підтримуємо „бойовий дух“ рідних, знайомих, друзів», — перераховує вона гарні справи своїх колег.
Викладачка Ольга В. згадує свою першу поїздку до міста-сателіта столиці, де голодні й перелякані люди у підвалах ховалися від жахіть війни. «Це місто, без перебільшення, стало пеклом на Землі. Проте, коли забирали людей, багато хто боявся від’їжджати. А один чоловік сказав: «Тут мій дім. Я звідси нікуди не поїду. Хай я тут краще помру», — згадує вона.
Педагоги-волонтери відчувають себе корисними, коли збирають продукти харчування та одяг для переселенців й збирають кошти на підтримку ЗСУ. Гроші вони відправляють на рахунки Національного банку, Благодійного фонду Сергія Притули для придбання бронежилетів, тепловізорів, для лікування поранених й, навіть, на рахунки для допомоги тваринам.
Перебуваючи з перших днів війни в теробороні НУБіП України, моя співрозмовниця Катерина Н. регулярно чергує в університеті. А з середини березня ще й офіційно волонтерить як медпрацівник і психолог: «Ми надаємо психологічні консультації для зняття у людей синдрому страху та посттравматичного синдрому, для діток проводимо розвивальні заняття та ігри в сховищах».
Сьогодні викладачі кафедри, місією якої є підготовка фахівців, здатних допомагати людям у складних життєвих обставинах (а війна — ще і яка жахлива життєва обставина!), виявляють свої найкращі людські та професійні якості, подаючи приклади людяності, відповідальності й мужності своїм студентам та надихаючи їх на майбутнє, життя й весну.
Нашу розмову Катерина Н. закінчує оптимістичним прогнозом: «Весна, як відомо, обов’язково буде. І обов’язково — мирна. Так, як крізь мертвий асфальт та бездушну груду каміння пробиває свій шлях живий зелений пагін навесні, так і український народ впорається з мордором та проторує свій шлях до перемоги. І кожен із нас є частиною цього невпинного і невблаганного руху до мети. Миру всім! Все буде Україна!»
