Серед причин популярності бригади серед військовослужбовців — довіра до командира частини Кирила Вереса, високі результати на полі бою та позитивні…
Після строкової служби на «Гетьмані Сагайдачному» Євген Чепелянський закінчив Національний педагогічний університет імені Драгоманова. Здобуваючи спеціальність на соціально-правовому факультеті, одночасно займався правозахисною діяльністю.
— До цього мене підштовхнув досвід роботи в пожежно-рятувальній частині, де довелось зіткнутися з порушеннями законних прав особового складу, — каже Євген. — Так і занурився з головою в правозахисну роботу.
Не оминули Чепелянського і події Революції Гідності. Саме з Майдану хлопець у складі добровольчого підрозділу й відправився на війну.
— Але ще перед відправкою ми з ентузіастами-однодумцями вирішили у себе на масиві в Києві запровадити тренування для всіх охочих, — говорить мій співрозмовник. — Хоч самі не багато вміли, але ділилися, хто чим міг. Тому що невідомо було, де і як розгоряться військові дії. Допомога держрайадміністрації полягала хіба що в наданні макетів озброєнь, що зберігалися в школах району як навчальне обладнання. Проблемою була також відсутність нормальних інструкторів. Мені теж бракувало певного досвіду, який обмежувався лише службою на флоті. Тому вчився сам і вчив інших.
Воював Євген у складі «Айдару» та підрозділу ОУН, займався евакуацією поранених, доставкою продовольства та боєприпасів на передову в Піски.
— Після участі в АТО повернувся до правозахисної діяльності, — розповідає Чепелянський. — Адже багато тих хлопців, які боронили країну у добробатах, потребували правової допомоги. Тому став на чолі правозахисного об’єднання «Синдикат». А з початком широкомасштабної війни знову почав об’єднувати однодумців у добровольчий підрозділ.
Перевагу в формуванні підрозділу надавали чоловікам з досвідом бойових дій та військової служби. Але, якщо бачили у вчорашнього студента, кухаря, айтішника або таксиста шалену мотивацію, то не відмовляли в бажанні зі зброєю боронити рідну землю.
Зовні Євген Чепелянський (позивний «Хрест») мало схожий на бойового командира. В окулярах він взагалі виглядає, як шкільний вчитель. Але це лише зовні. Участь у бойових діях на Донбасі у 2014-15 роках безумовно загартували правозахисника. Переконався в цьому, коли спостерігав за тим, як Євген організовував злагодження підрозділу перед виконанням бойового завдання. Жодних зайвих команд, ніякого крику, обмаль теорії і передусім пріоритет — польовому вишкілу. З семи ранку і до команди «відбій». Натомість кожен боєць може підійти, отримати пораду, пояснення уточнити завдання.
— Наразі підготовка підрозділу дозволяє нам без умовностей вступити в бій з агресором, — підсумував розмову Євген. — Чекаємо лише на команду.
