Півтора року тому він випадково з’явився на порозі їхнього будинку на Донеччині, а сьогодні вже пережив кілька передислокацій, атаки FPV-дронами й став улюбленцем усього…
Горе прийшло і в сім’ю Томчуків із села Бистрик Райгородоцької ОТГ Бердичівського району Житомирщини. Війна забрала їхнього єдиного сина Сергія.
Він народився у Бистрику, зростав разом із двома своїми сестричками, вчився тут же у сільській школі, а потім здобув робітничу професію в Бердичівському будівельному ліцеї. Але з дитинства в нього була мрія стати військовим. Після досягнення повноліття, потайки від мами, хлопчина пішов до військкомату, і невдовзі поповнив лави славетної 95-ї бригади.
Після строкової служби десантник уклав контракт, і відтоді — лише короткі відпустки та спілкування телефоном. А після 24 лютого цього року розмови стали зовсім короткими, і лише СМСки сповіщали, що з ним усе гаразд.
— Та 23 березня він зателефонував мамі й довго їй пояснював, що якщо він часом не буде на зв’язку, то значить, він просто зайнятий і передзвонить пізніше, — розповіла на прощальному мітингу секретар Райгородоцької сільської ради Світлана Барановська, яка багато років була беззмінним сільським головою Бистрика. — Коли не зателефонував 24 березня, вона так і подумала, хоча серце вже було не на місці. І 25 березня вона не почула рідний голос, і в наступні дні… І навіть коли до хати прийшли військові зі страшною звісткою, її розум відмовлявся у це вірити: може, це не той Томчук, адже прізвище досить поширене, може, він просто зайнятий…
Сергій загинув 24 березня під час авіаційного нальоту на місто Ізюм, яке стало одним із місць найжахливіших боїв та найсильнішого спротиву українського війська.
Від рідної хати над річкою до сільського кладовища Героя проводжали всі односельці та численні мешканці громади, а трикратний салют сповістив, що навіки спочив молодий Українець, який віддав своє життя за рідну землю.
