Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
АрміяInform продовжує розповідати про ситуацію на Київщині. Цього разу наші кореспонденти побували на східному напрямку, де ще донедавна тривали запеклі бої з окупантами.
Як там почуваються місцеві мешканці? Про це читайте у нашому матеріалі.
Російські військові продовжують знищувати мирних мешканців і населені пункти. По одному із сіл на сході Київської області на початку місяця будо завдано декількох ударів одразу.
— Це відбулося з 8 на 9 березня. Приблизно о третій ночі пролунав один вибух і невдовзі другий. Це тепер я про той жах розповідаю спокійно, але обидві ракети влучили в наш двір і це справжнє диво, що вся моя родина залишилася живою — дружина, двоє дітей і я. Дітей посікло уламками скла, — розповів господар будинку Юрій. — Теплиці зруйновані, будинок та будівлі у дворі серйозно пошкоджені або зруйновані, транспорт мій також постраждав.
У селах, що були тимчасово захоплені окупантами, подекуди ситуація не краща, ніж від обстрілів ракетами. Орда на своєму шляху нищить усе. Та після звільнення військовослужбовці ЗСУ роблять усе можливе, щоб допомагати людям. Якщо є змога, діляться їжею, медикаментами тощо. Кореспондент АрміяInform став свідком того, як наші воїни допомагали мешканцям села, у якому відбулася гуманітарна катастрофа, перейти річку та потрапити до вцілілих населених пунктів. Здалеку я побачив, як український військовий переносить через річку дитину. Гіркий клубок підступив до горла, вже вкотре нагадавши мені, що ми ніколи не будемо, як росіяни. Для нас діти — це майбутнє, а для них — просто цілі для знищення.
— У нашому селі зачинені магазини, нічого не працює, міст підірваний, поїхати за продуктами немає змоги. У багатьох людей закінчується їжа. І така ситуація вже тижні три. Так само немає у нас ні газу, ні світла… До місця переправи ми йшли пішки. Зараз йдемо до будинку чоловіка, у нього у сусідньому селі є хата… Сподіваюсь, що це незабаром закінчиться, і я зможу піти працювати, — розповіла 21-річна Каріна.
