Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
АрміяInform продовжує розповідати про ситуацію на Київщині. Цього разу наші кореспонденти побували на східному напрямку, де ще донедавна тривали запеклі бої з окупантами.
Як там почуваються місцеві мешканці? Про це читайте у нашому матеріалі.
Російські військові продовжують знищувати мирних мешканців і населені пункти. По одному із сіл на сході Київської області на початку місяця будо завдано декількох ударів одразу.
— Це відбулося з 8 на 9 березня. Приблизно о третій ночі пролунав один вибух і невдовзі другий. Це тепер я про той жах розповідаю спокійно, але обидві ракети влучили в наш двір і це справжнє диво, що вся моя родина залишилася живою — дружина, двоє дітей і я. Дітей посікло уламками скла, — розповів господар будинку Юрій. — Теплиці зруйновані, будинок та будівлі у дворі серйозно пошкоджені або зруйновані, транспорт мій також постраждав.
У селах, що були тимчасово захоплені окупантами, подекуди ситуація не краща, ніж від обстрілів ракетами. Орда на своєму шляху нищить усе. Та після звільнення військовослужбовці ЗСУ роблять усе можливе, щоб допомагати людям. Якщо є змога, діляться їжею, медикаментами тощо. Кореспондент АрміяInform став свідком того, як наші воїни допомагали мешканцям села, у якому відбулася гуманітарна катастрофа, перейти річку та потрапити до вцілілих населених пунктів. Здалеку я побачив, як український військовий переносить через річку дитину. Гіркий клубок підступив до горла, вже вкотре нагадавши мені, що ми ніколи не будемо, як росіяни. Для нас діти — це майбутнє, а для них — просто цілі для знищення.
— У нашому селі зачинені магазини, нічого не працює, міст підірваний, поїхати за продуктами немає змоги. У багатьох людей закінчується їжа. І така ситуація вже тижні три. Так само немає у нас ні газу, ні світла… До місця переправи ми йшли пішки. Зараз йдемо до будинку чоловіка, у нього у сусідньому селі є хата… Сподіваюсь, що це незабаром закінчиться, і я зможу піти працювати, — розповіла 21-річна Каріна.
