Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
27 березня Збройні Сили України звільнили тимчасово захоплену російськими загарбниками Гусарівку в Харківській області. Наші військові вступили в бій із двома батальйонними тактичними групами рашистів та підрозділами спецназу. Ворога з їхній позицій вибили. Близько 60 одиниць техніки та понад сто загарбників знищили. Чимало окупантів взяли в полон.
Також під Гусарівкою було захоплено самохідну артилерійську установку 2С23 «Нона-СВК». Вона виготовлена на шасі БТР-80. Башта оснащена артилерійською системою, яка поєднує властивості міномета та гаубиці. Це дозволяє вести вогонь не тільки снарядами, спеціально розробленими для цієї системи, а й 120-міліметровими мінами. Росіяни у своїх рекламних описах традиційно наділяють її унікальними можливостями. Однак чимало експертів з озброєння сумніваються в цьому.
— По суті, «Нона-СВК» — це варіант десантної САУ 2С9 «Нона-С», призначений для мотострілецьких підрозділів. Конструктори взяли башту від «Нони-С» і встановили її на шасі колісного бронетранспортера БТР-70, — розповів АрміяInform військовий історик, доктор історичних наук, професор кафедри гуманітарних наук Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Андрій Харук. — Прототип «Нона-СВ» з’явився в 1984 році, але поки його випробовували, у виробництво пішов новий БТР-80. Башту переставили на його шасі — так і з’явилась «Нона-СВК». Самохідка озброєна 120-мм нарізною напівавтоматичною гаубицею-мінометом, яка може стріляти мінометними мінами, а також снарядами — осколково-фугасними (зокрема — активно-реактивними) і кумулятивними. Випуск САУ почався вже у 1990 році, хоча офіційно 2С23 взяли на озброєння тільки 1991-го. Обсяг виробництва виявився гомеопатичним, і становив лише кількадесят екземплярів. Причиною цього стала не лише економічна криза 90-х, але й низка недоліків, притаманних «Нона-СВК». Конструкція САУ не забезпечує круговий обстріл — кут горизонтального наведення становить лише по 35 градусів праворуч і ліворуч від поздовжньої осі машини. Паспортна бойова швидкострільність 8–10 пострілів за хвилину забезпечується лише під час стрільби мінами. Для стрільби снарядами (з роздільним заряджанням) вона становить лише 3–4 постріли за хвилину. Водночас за дальністю стрільби мінами (7200 м) 2С23 не перевищує стандартний 120-мм міномет 2С12 (7100 м). Дальність стрільби звичайним снарядом теж не набагато більша (8800 м). Активно-реактивним можна стріляти на 12 800 м, але він суттєво дорожчий. Боєкомплект САУ становить лише 30 пострілів, чого вистачить максимум на пів години чи годину бою. Теоретично малий боєкомплект можна було б компенсувати високою точністю стрільби, але й із цим проблеми — «Нона-СВК» позбавлена навіть зародку системи управління вогнем, а її приціли не надто відійшли від рівня Другої світової війни. Стабілізатор озброєння відсутній, лазерний далекомір також. Тобто наявність кумулятивного снаряду аж ніяк не робить «Нона-СВК» протитанковим засобом — він служить лише для самооборони САУ на позиції, якщо раптом вона не встигне вийти з-під танкового удару противника.
Вперше «Нона-СВК» були використані під час першої чеченської війни, де ними посилювались мотострілецькі батальйони. Разом із полковою їх зазвичай використовували для знищення вогневих точок у міській забудові.
Були помічені «Нона-СВК» і під час війни на сході України у 2014 році. Тоді влітку п’ять одиниць цих САУ виявили на кордоні з Україною в Новошахтинську. А восени 2014 року САУ «Нона-СВК» були в тимчасово окупованому російсько-окупаційними військами Луганську.
— Цікаво, що одна «Нона-СВК» з невеличкої партії, виготовленої на початку 1990-х, ще до розпаду СРСР, опинилась в Україні. Унікальний нестандартний екземпляр відправили на базу зберігання, але у 2016 році розконсервували і передали в 95-ту бригаду, — додав Андрій Харук. — У шишкостані ж станом на 2018 рік налічувалося 30 таких САУ в сухопутних військах (у 55-й окремій мотострілецькій гірській бригаді в Туві і 752-му мотострілецькому полку 3-ї мотострілецької дивізії, дислокованому у Валуйках Білгородської області). Ще 12 «Нона-СВК» начебто має морська піхота. Єдиним зарубіжним покупцем таких САУ стала Венесуела, яка отримала 18 екземплярів у 2011–2012 роках.
Щодо нинішнього трофею, то Андрій Харук припускає, що, найімовірніше, це одна із самохідок 752-го полку, підрозділи якого проходять процес денацифікації та демілітаризації в Харківській області.
