Його військовий шлях практично збігся з періодом найбільшої трансформації українського війська. Від командира взводу — до командира бригади. Від війни, де значну частину поля…
Вразив боєць, що шанобливо тримав прапор бригади під час шикування частини. Високий, стрункий і дуже молодий, заледве років 20. Старші побратими дали йому бойове псевдо «Штірліц».
У спілкуванні так і представився: «Я — „Штірліц“, солдат розвідки».
— Поки мене на бойові завдання не беруть, бо зараз від мене буде більше шкоди, ніж допомоги. До тероборони потрапив, бо був знайомий з хлопцями, які ходили на заняття у запорізьку тербригаду. Вони кликали мене з собою. Заняття відвідував не часто, бо працював на двох роботах. Уже в перший день війни, я був у військовій частині!
«Штірліц» — доброволець. Поки не проходив жодної підготовки. Однак автомат тримати вміє, адже був дружнім з Богданом Ходаковським з «Традиції» та й з «Національним корпусом». У бригаді ходив в наряди, тижнів два стояв на блокпосту.
— Я був спостерігачем і зафіксував проліт ворожих ракет, — говорить боєць. — Була ніч. І в далечині загорілась заграва. Вдарили по аеропорту…
Всі рідні хлопця — батьки, його дівчина і її сім’я, рідне місто залишати не стали. Вони всі залишилися і виїжджати не збираються. Коли мати дізналась, що син пішов добровольцем на фронт, спочатку плакала, а потім сприйняла його рішення. Молиться за всіх побратимів сина.
Дівчину «Штірліца» звати Аня.
— Аня, передаю тобі привіт! Я у бригаді вже свій, прижився. Хоча я цілком цивільна людина, але військові порядки мені до душі. Не нарікаю ні на що. Тут досвідчені командири, і я намагаюсь до них прислухатися і допомагати, наскільки можу.
