Досі навколо станції існує 30-кілометрова зона відчуження. Унаслідок аварії близько 5 млн гектарів земель виведено із сільськогосподарського користування. Досі людство стикається з наслідками цієї аварії….
На додачу до всіх жахів і випробувань, через які нині проходить кожен українець, у біженців є ще два додаткові:
— перебування годинами, а інколи й днями, у замкненому приміщенні (поїзд, автобус, авто) в одному положенні;
— необхідність постійно ухвалювати доленосні рішення (поїхати чи залишитися, куди саме їхати, яким маршрутом тощо).
Все це змушує тіло та психіку працювати у режимі надможливостей. А сильний тривалий стрес може призвести до заціпеніння. У цьому стані погляд стає скляним, людина наче заморожується й відключається від реальності. Вивести людину з цього стану дуже важко.
Щоб не доводити ситуацію до такого стану варто:
— Місія мами: зберегти генофонд нації. Якщо там, де ви перебуваєте, стає небезпечно, ваше завдання № 1 — вивезти дитину. Діти, які стають свідками насилля, бачать вибухи, кров, смерть, зазнають травми, яка впливатиме на все їхнє подальше життя. Війна закінчиться — і комусь треба буде будувати нову Україну. Вивезти дитину в безпечне місце — це прояв патріотизму.
— Улюблену іграшку — із собою. Ця іграшка стане «супергероєм» і підтримуватиме дитину.
— Дитині: чіткі інструкції. Спокій мами — запорука спокою дитини. Розмовляйте спокійно, не надто голосно. Давайте чіткі прості інструкції: «Зараз ми сідаємо в автобус. У нас є вода та бутерброди. Ми їхатимемо багато годин. Я з тобою».
— Лишайтесь у контакті з тілом. Коли ми багато годин перебуваємо в одному положенні, ризик впасти в заціпеніння зростає. Тому повертайтеся в тіло. Якщо є можливість, пострибайте на місці, зробіть кілька присідань. Якщо можливості немає, розітріть вуха, обличчя, розімніть по черзі кожен палець, легенько пощипайте або простукайте все тіло. Робіть так щогодини.
— Що я тепер відчуваю? Ставте собі час від часу це запитання й прислухайтеся до тіла. Вам холодно? Млосно? Ви хочете пити? Це допомагає лишатися в контакті з реальністю.
— Дихайте. У стані стресу дихання стає поверхневим та переривчастим. Робіть дихальні вправи: на 6 рахунків вдих — 3-6 рахунків затримка — 6-10 рахунків видих. Глибоке дихання дає мозку команду: я в порядку.
— Пийте воду. В режимі крапельного поливу: часто й маленькими ковточками. Від стресу може пересихати в роті. Якщо води мало — наберіть один ковток у рот і тримайте. Важливо підтримувати слизові оболонки зволоженими — на рівні нервової системи це ще один сигнал про те, що все добре.
— Спіть за будь-якої можливості. Немає можливості — посидьте кілька хвилин із заплющеними очима, при цьому треба усвідомлено розслабити м’язи обличчя й тіла.
— Відпочивайте у проміжних пунктах. За першої нагоди прийміть душ, вимийте голову, переодягніться в чисте, поїжте гарячого, відпочиньте. І лише потім вирішуйте, що робити далі.
— Зберігайте інформаційну чистоту. Тримайте руку на пульсі й підтримуйте зв’язок з рідними. Та не сидіть 24/7 у потоці новин, не дивіться нон-стоп фото та відео воєнних дій — це виснажує.
Проявляйте людяність. Війна — тест на емпатію для кожного з нас. Озирніться довкола, можливо, комусь поряд ще гірше, ніж вам. Діліться — добро обов’язково повернеться до вас сторицею.
Психологиня з 20-річним досвідом Леся Ковальчук, яка разом з дітьми евакуювалася з Києва до Європи
