Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Перед широкомасштабним вторгненням російського агресора в Україну Ігор Страшинський працював лікарем у центрі первинної невідкладної медико-санітарної допомоги одного з районів столиці.
— У перший день війни, коли почали бомбити українські міста, я вирішив, що моє місце має бути там, де рятують поранених воїнів, — розповідає Ігор. — Вислів «я йду на війну» був недоречний, тому що майже вся країна сьогодні — це передова. Хтось волонтерить, хтось під кулями відновлює енергопостачання, доставляє продукти до крамниць, бореться з наслідками ракетних обстрілів, а велика кількість цивільних медиків одягнула «піксель».
26 лютого Страшинський з колегами-однодумцями після відвідування військкомату прибув до Київського госпіталю, де й формувались лікарсько-сестринські бригади. Короткий курс з тактичної медицини під керівництвом викладачів Української військово-медичної академії, настанови досвідчених лікарів — і до справи.
Компанію в мобільній бригаді лікарю склала Вікторія Грецька, дільнична дитяча медична сестра.
— Бути причетною до справи порятунку наших поранених захисників вирішила сама, без обговорення з рідними, — говорить Вікторія. — Дочка намагалась відговорити мене від ризикованого кроку, але вона знала, що зі мною сперечатися — то марна справа. На сьогодні я впевнена, що саме тут принесу більше користі. А на дільниці мене є ким замінити, тим паче, що багато діточок батьки вивезли в безпечні райони країни.
Здебільшого Ігорю та Вікторії доводиться мати справу з мінно-вибуховими пораненнями наших воїнів. Хоча трапляються й випадки контузії. Буває, що першу невідкладну допомогу пораненим медики бригади надають безпосередньо в «швидкій». А потім головне завдання — оперативно доставити їх до Київського госпіталю.
— Маємо у складі нашої бригади двох досвідчених водіїв Петра і Віктора, які пройшли разом хрещення вогнем під час перебування в районі бойових дій у складі танкової бригади, — зазначає Ігор Страшинський. — Тому почуваємося з ними у безпеці, коли виїжджаємо за пораненими. До того ж Віктор ще й має певні навички з тактичної медицини.
— З нашими бойовими водіями дійсно почуваєшся впевненіше, адже я до цього ніколи не працювала у військовому колективі, — доповнює колегу Вікторія. — Та досить швидко звикла до виконання завдань у режимі 24/7, в якому нині знаходяться всі, хто боронить країну. Разом — переможемо!
