Вона опублікувала його і написала лише одне слово: «вдома». За цим словом — три роки, десять місяців і один день чекання. Понад два роки…
Саме так Президент України — Верховний Головнокомандувач ЗСУ, охарактеризував у своєму виступі бойові заслуги генерал-майора Віктора Дмитровича Ніколюка.
Життєвий шлях майбутнього воєначальника почався 19 жовтня 1975 року у селі Шишкине, що на Кіровоградщині, де він 1992-го закінчив місцеву школу — до слова, у стінах цього маленького навчального закладу, заснованому ще 1920 року як сільська хата-читальня, добре пам’ятають свого випускника-генерала і пишаються ним, як і ще двома десятками земляків, які з 2014-го зі зброєю в руках боронили і продовжують боронити Батьківщину. І особливо — трьома шишкивцями, які поклали за Україну життя…
1996 року Віктор Дмитрович закінчив Харківське гвардійське вище командне танкове училище, 2007-го — Національний університет оборони України імені Івана Черняховського.
Під час служби у лавах Збройних Сил України командував розвідувальною ротою, танковим батальйоном, навчальним механізованим полком. Як пригадував Віктор Дмитрович, навчальний полк був за чисельністю найбільшим не тільки в Україні, а й загалом у Європі. Але — впорався.
Потому — був начальником штабу 92-ї окремої механізованої бригади, а згодом — її командиром. Саме у цей період тривало скорочення Збройних Сил.
З початком війни підрозділи бригади вийшли на підсилення та оборону кордону у Харківський та Луганській областях, згодом посилену ротну тактичну групу було висунуто на допомогу побратимам, оточеним у Іловайську. Тоді бригада зазнала перших втрат…
На початку вересня 2014 року 92-га бригада вийшла в район Щастя і з маршу вдарила по окупантах, стримувала ворога у Щасті, Трьохізбенці, Станиці Луганській, а після ротації — тримала оборону на Донецькому напрямку.
Там, де стояли воїни 92-ї, ворог ані на крок не просунувся. Комбриг із позивним «Вітер» постійно був у військах. Його можна було побачити на найгарячіших ділянках — зокрема, 16 травня 2015 року поблизу міста Щастя на Луганщині він особисто брав участь у захопленні в полон воїнами своєї бригади двох «заблукалих» громадян Росії — військовослужбовців 3-ї окремої бригади спецпризначення, підпорядкованої путінській військовій розвідці. Це були добре відомі завдяки пресконференціям Олександр Александров і Євген Єрофєєв. На жаль, під час того бою загинув український військовик, молодший сержант Вадим Пугачов.
Комбриг Ніколюк тоді особисто презентував представникам ЗМІ трофеї, вилучені у захоплених на українській землі рашистів без знаків розрізнення, від яких відмовилися і їхні начальники, і навіть родичі. А самі «ввічливі люди» розповіли багато цікавого як журналістам, так і представникам українських спецслужб…
Під час бою в районі населеного пункту Трьохізбенка 3 листопада 2015 року Віктор Дмитрович дістав поранення, але невдовзі повернувся до строю. Відзначений багатьма державними та відомчими нагородами, серед яких — ордени Богдана Хмельницького ІІІ ступеня та Данила Галицького.
У березні 2017-го полковник Віктор Ніколюк був призначений начальником 169-го навчального центру «Десна», а в грудні 2018-го йому вручили генеральські погони.
За часи командування навчальним центром Віктор Дмитрович докорінно змінив усю систему підготовки: оновилися тренажерні класи, що дозволило суттєво заощадити пальне, моторесурс, боєприпаси при підготовці танкістів, артилеристів, зенітників. Було відкрито відділення підготовки бойових медиків, інструкторів. Значно покращилися і побутові умови життя курсантів.
І, як завжди, він чи не кожен день проводив на полігонах, у навчальних класах, з підлеглими.
У жовтні 2021 року генерал-майор Ніколюк був призначений командувачем військ оперативного командування «Північ». Під час церемонії відрекомендування Віктор Дмитрович звернувся до підлеглих, зауваживши, що найбільше цінує в роботі людяність, професіоналізм та відданість військовому обов’язку. Саме ці якості повною мірою виявилися після початку російської агресії…
Як кажуть офіцери і солдати, він суворий, і водночас дуже людяний. Його шанують усі без винятку воїни 92-ї, які б’ють ворога на іншій ділянці фронту, пишаючись тим, що їхній побратим «Вітер» пішов на підвищення.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі Указом Президента України № 122/2022 від 10 березня 2022 року генерал-майору Ніколюку Віктору Дмитровичу присвоєно звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка».
Слава Героям!
