Це далеко не вичерпний перелік вимог до наземних роботизованих комплексів, спроможних виконувати найрізноманітніші завдання на сучасному полі бою. Про завдання та різновиди НРК, визначальні характеристики…
Лоуренс В. Брітт — міжнародний бізнесмен, політолог і письменник — у 2003 році опублікував статтю Fascism, Anyone?, де перерахував 14 ознак фашизму. Ось що він пише:
«Німецький та італійський фашизм формують історичні моделі, що визначають цей перекручений політичний світогляд. І хоча їх більше не існує, цей світогляд і показники цих моделей копіювалися протофашистськими режимами в різні періоди ХХ століття. Як первісні, німецька та італійська моделі, так і пізні протофашистські режими демонструють разюче схожі характеристики. Хоча багато вчених сумніваються в будь-якому прямому зв’язку між цими режимами, мало хто може заперечити їхню зовнішню подібність. Крім візуального, навіть поверхневе вивчення цих фашистських і протофашистських режимів виявляє абсолютно вражаючу подібність їхніх методів роботи. Це, звичайно, не одкровення для обізнаного політичного оглядача, але іноді корисно в інтересах перспективи переформулювати очевидні факти й цим пролити необхідне світло на поточні обставини».
Для порівняння автор розглянув режими нацистської Німеччини, фашистської Італії, франкістської Іспанії, Салазарської Португалії, Греції Папи Допулоса, Піночетівської Чилі та Індонезії Сухарто.
Аналіз цих семи режимів виявляє чотирнадцять спільних рис, що простежуються в моделях національної поведінки та зловживанні владою. Ці характеристики в одних режимах більш виражені, в інших — менше, але певною мірою всі схожі.
Авторка матеріалу взяла за основу приведені Лоуренсом 14 ознак фашизму, порівняла з критеріями сучасного політичного режиму, які притаманні росії та спробувала провести певні аналогії.
Отже, розпочнімо:
1. Перша ознака фашизму — це потужний та тривалий націоналізм.
У своєму творі Лоуренс В. Брітт звертає увагу на те, що всі авторитарні та фашистські режими розпочинали «кар’єру» із закликів єднання народу навколо загального ворога — у випадку путінської росії це блок НАТО, «бендеровцы, которые уничтожают русскоязычных на Донбассе», демонстрації військової могутності — щорічні паради на Червоній площі, гасла на кшталт «Можем повторить», а також нав’язливе бажання заперечувати все іноземне, прояв ксенофобії. Так, у російській термінології з’явилося нове слово «русофобія» — ірраціональний російський аргумент, що позначає частину неоімперського дискурсу свідомості росіян і видається за упереджене, підозріле, неприязне, вороже ставлення до Росії, російської мови, росіян, російськомовних. Активне використання цього терміну російськими ЗМІ розпочалося у 2013 році та за три роки збільшилося вдвічі.
2. Нехтування загальновизнаними правами людини — під приводом забезпечення безпеки фашистська влада переконує, що права людини можуть ігноруватися в певних випадках заради «необхідності». Людей змушують «думати інакше» чи навіть схвалювати побиття, вбивства, тривале позбавлення волі затриманих тощо.
Так, наприклад, скільки разів ми спостерігали побиття та арешти представників російських опозиційних ЗМІ, демонстрантів, активістів тощо, а також реакцію пересічних, «зомбованих» росіян на це — «вони ж проти путіна, вони відпрацьовують американські гроші! Тому правильно, що їх б’ють, бо Америка — то вороги!».
3. Виявлення ворога / викупні жертви як об’єднавча основа — соціальні розчарування в росії, що з’являються у суспільстві, переводяться у підконтрольне русло та направляються на вигаданих ворогів.
Насправді для запорєбріка притаманна сукупність двох перших ознак — створення культу «в усьому винні іноземці» — знову ж НАТО, яке розширює кордони та розташовує бази поблизу кордонів росії та заважає росіянам спокійно жити, розмови про «п’яту колону», яка всередині країни влаштовує підривну діяльність, а отже — підлягає знищенню або хоча б покаранню…
4. Переважне становище армії або мілітаризм — навіть якщо в країні є багато внутрішніх проблем, збройні сили держави отримують непропорційно велике фінансування. А внутрішні проблеми залишаються невирішеними.
Так, відомо, що цього року путін та його посіпаки виділили на національну оборону росії більш ніж 3,5 трлн рублів. Це бачимо з пояснювальної записки до проєкту бюджету запорєбріка на 2022-2024 роки. Всього федеральний центр витратить на оборону майже 15 відсотків від загальних розходів. Водночас показники розділу бюджету «Національна економіка» країни-агресора становлять лише 3,46 трлн рублів.
5. Дискримінація за статтю та жорстке обмеження гендерних ролей.
Так, за даними, наведеними Всесвітнім банком, росія зі 190 проаналізованих країн на 129-му місці в рейтингу реалізації гендерної політики. Сусідами рф у цьому списку стали дві африканські країни — Бурунді і Уганда, а випередили в цьому аспекті росію такі традиційно патріархальні країни, як ОАЕ та Саудівська Аравія. Найбільш проблемними з точки зору рівності чоловіків і жінок у цій країні названі оплата праці, процес працевлаштування, пенсія та ведення бізнесу, обов’язки подружжя та батьківства. Крім того, великою проблемою тут залишається декриміналізація домашнього насилля. Наприклад, у 2017 році путін підписав закон про декриміналізацію домашніх побоїв, який вилучає з числа кримінальних злочинів побої щодо близьких людей, якщо вони вчинені вперше. Також, за даними правозахисної організації Human Rights Watch, після ухвалення цього нормативного акта побої в родинах збільшилися в кілька разів та стали справжньою епідемією, а прислів’я «Б’є, отже, любить» та заклики «не виносити сміття з хати» призвели до того, що, за різними підрахунками, близько 70-90 % жертв домашнього насилля не звертаються до правоохоронних органів. А ті, хто все ж таки пишуть заяви на тирана, часто забирають їх. Або поліцейські самі віддають їх винуватій стороні. «Безучасне ставлення правоохоронних органів — норма у випадку домашнього насилля в росії», — нарікають експерти.
6. Контроль над ЗМІ — вони контролюються безпосередньо урядом або опосередковано через журналістів чи керівників, які співчувають тим, хто має владу. Не будемо детально зупинятися на цьому пункті, а просто пригадаємо російських пропагандистів Володимира Соловйова та Ольгу Скабєєву, а також сфабриковану у 2019 році справу Івана Голунова, журналіста російського інтернет-видання «Медуза». Відомо, що чоловік проводив журналістське розслідування за фактом причетності керівників ФСБ у Москві до нелегального похоронного бізнесу. Напередодні публікації матеріалу І. Голунов був заарештований у підозрі щодо збуту наркотиків. Далі під тиском суспільства справу було закрито, журналіста відпустили.
Крім того, зазначимо, що за рейтингом свободи слова у 2021 році, опублікованим міжнародною правозахисною організацією «Репортери без кордонів», росія зайняла 150 місце, опинившись між Гондурасом та Республікою Конго.
7. Одержимість національною безпекою — страх використовується як мотиваційний інструмент уряду для тиску на суспільство. Відомо, що в авторитарних та фашистських режимах влада має тенденцію створювати та розширювати велику кількість воєнізованих структур, які б за задумом повинні були захищати від зовнішнього ворога, але фактично їх використовують як засіб забезпечення безпеки тих, хто має владу, а також як інструмент терору для опозиційних структур. В росії це ФСБ, різні підрозділи МВС, Росгвардія тощо. В росії на сьогодні у штаті МВС працює майже 895 тисяч осіб. З 2002 року це число збільшилося вдвічі. Це третя за чисельністю поліцейська сила у світі. Навіть у часи авторитарного СРСР у радянському МВС на службі було 623 тисячі осіб. Мабуть, збираються захищатися від свого ж народу?
Далі буде…
