Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Лікарка столичної Олександрівської лікарні добровільно звернулась до військкомату з проханням мобілізувати її на час масштабної російсько-української війни. Кореспондент АрміяInform зустрівся зі старшим лейтенантом медичної служби Оленою Соколовою в одній з лікарень Києва, де вона очолює лікарсько-сестринську бригаду.
Олена лікар у третьому поколінні. Бабуся в роки Другої світової закінчила медінститут і лікувала поранених в тилу. Батько, в минулому військовий лікар-епідеміолог, пройшов Афганістан. Мама теж працювала в військовій епідеміологічній службі.
— Після закінчення Національного медичного університету імені Богомольця й навчання в інтернатурі деякий час працювала в клініці інфекційних хвороб Київського госпіталю, — розповіла Соколова. — Мені пощастило набиратися професійного досвіду у легендарного лікаря-інфекціоніста професора Марка Михайловича Городецького. Саме він спонукав мене до опанування суміжними спеціальностями. Аби бути справжнім професіоналом, говорив він мені, мало зациклюватись лише на своїй спеціальності, потрібні знання з багатьох дисциплін медицини. Прислухавшись до порад свого вчителя, пройшла спеціалізацію із сімейної медицини, а торік на базі Української військово-медичної академії — дерматовенерології.
Два останні роки Олена Соколова разом з колегами по Олександрівській лікарні, яка в столиці взяла на себе основний тягар боротьби з Covid-19, рятувала ковідних хворих, іноді на межі фізичних сил. Вона неохоче розповідає подробиці, але каже, що навіть не очікувала від себе такої стресостійкості та витривалості.
В Олени двоє неповнолітніх дітей, в Олександрівську лікарню продовжують поступати ковідні хворі, роботи в неї вистачало. Навіщо, здавалося б, йти ще й до військкомату?
— Я не могла вчинити інакше, тому що так мене виховали батьки-лікарі, — відповідає Соколова. — Впевнена: рятуючи наших поранених військових із району запеклих боїв, я принесу більше користі. Було вже кілька поїздок «туди». Допомогу намагаюсь надати прямо в реанімобілі — зупинити кровотечу, стабілізувати стан пораненого. Поранених середньої важкості доправляю безпосередньо до Національного військово-медичного центру, з легкими пораненнями — до нас у лікарню, аби не перевантажувати госпіталь. Тут у нас є всі умови та можливості, аби наші захисники отримали кваліфіковану допомогу. Відверто тішусь, коли бачу, що вони йдуть на поправку.
На мить Олена припиняє розповідь, наче збираючись з думками, а згодом продовжує:
— Можливо, для когось мої роздуми будуть неприємними, але я шокована тим, що деякі мої колеги, в тому числі й чоловіки, в такий важкий для країни і її Збройних Сил час сховались за кордоном. Головна місія лікаря — врятувати, надати допомогу, підтримати тих, хто воює на «передку» з агресором. Тож хочу через АрміяInform звернутись до тих медиків, хто на відстані спостерігає, як їхні колеги рятують військових: повертайтесь, не ганьбіть себе і професію. Роботи для вас вистачить.
