Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Ще одне фронтове весілля відзначили без святкування в одному з підрозділів окремої артилерійської бригади імені гетьмана Тараса Трясила. Він – командир роти, вона – переселенка з Донбасу. Свідки – кремезні вояки та їхні тендітні дружини. Місце дії – найближчий РАЦС…
У бригаді розповідають, що перше знайомство гармашів із старшим лейтенантом відбулося ще п’ятнадцятого року. Тоді колишній випускник ВІКНУ прийшов служити за мобілізацією. Воював у складі бригади на Сході, згодом повернувся до мирного життя. Аж поки лиховісного ранку 24 лютого не прокинувся о 5.20 від звуків вибухів – і де, у рідному Києві! Одразу ж Борис хутко зібрався та зателефонував до районного ТЦК, де йому сказали самостійно прибути до бригади. І ось він знову у строю, боронить рідну землю від окупантів.
З Аллою вони познайомилися рік тому. «З нею одразу було легко, – пригадує Борис. – Не треба було пояснювати, що таке війна». Справа у тому, що дівчина родом з Донецька, і на початку війни була змушена залишити домівку та переїхати до столиці. Вони певний час зустрічалися, згодом вже стали жити разом, у цивільному шлюбі. Цьогоріч планували одружитися, та завадила війна. Втім, днями Борис дізнався, що зараз можна розписатися в будь-якому РАЦСі за спрощеною процедурою. І ось вони побачилися після двотижневої розлуки. Вона – у білому костюмі та з квітами, він – у військовому однострої, з автоматом. На цю важливу подію Борис запросив двох своїх бойових побратимів та їхніх дружин. З одним, кадровим військовим, він служив у бригаді ще в 2015-му, з іншим, мобілізованим, познайомився днями.
Троє військових з автоматами, і троє чарівних жінок з квітами – таке воно, весілля воєнного часу.
– Відчуття дуже цікаві, – каже Алла. – Взагалі, я за день взнала, що весілля саме завтра. Звичайно, зараз все дуже сумбурно і несподівано, але саме в такі моменти точно розумієш свої бажання і без сумнівів втілюєш їх у життя. Немає часу на вагання. І нехай це буде банально, але для справжнього кохання немає перешкод. І, якщо вже так склалося, то все правильно!
Ганна чекає перемоги та якнайскорішого миру. А Борис разом із побратимами продовжує її, нашу перемогу, наближати. Війна перевіряє на міцність нас, наші почуття, нашу країну. Та справжнє кохання нічим не спинити!
Фото Віктора Тімохіна
