Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Це маленьке містечко розташоване на кордоні Полтавської й Сумської областей. Але з міркувань безпеки ми його не називатимемо.
Завдяки вигідному географічному положенню, з початку тимчасового захоплення ворогом Сум та регіону місто з населенням 25 тисяч осіб стало таким собі форпостом українських сил, де успішно консолідували свої зусилля підрозділи ЗСУ, ТрО, місцева влада та волонтерський рух.
І хоча повномасштабне вторгнення для пересічних українців стало несподіванкою, буквально з перших годин війни жителі містечка об’єдналися спочатку для будови фортифікаційних споруд навколо населеного пункту та його захисту, потім — для допомоги військовим ЗСУ, а згодом — сусідній області, яка страждає від безупинного ворожого вогню.
— Ми чітко поділили обов’язки, — розповідає представник місцевої влади Олексій. — Ми, місцева влада, розв’язуємо «господарські» питання — фортифікації навколо міста, підтримуємо зв’язок з обласною ЦВА. Але головний у нас — комісар нашого ТЦК та СП. Його точка зору в будь-яких проблемних питаннях або суперечках є вирішальною.
За словами Олексія, на місцеву владу покладені завдання з ремонту техніки підрозділів ЗСУ, які їдуть транзитом через місто, забезпечення їх пальним. А також годування особового складу цих підрозділів, тероборонців і тих, хто добровільно охороняє місцевих жителів на блокпостах.
До речі, про блокпости на підступах до населеного пункту. Всі вони облаштовані протягом кількох діб відповідно до рекомендованих схем. Величезний внесок у це зробили місцеві підприємці та фермери, які масово звозили до місць майбутніх фортифікацій залізобетонні та металеві плити. Поблизу блокпостів стоїть сільгосптехніка колишнього господарства з вирощування цукрового буряка.
— У разі спроби прориву ворога ми можемо використати її як загородження та для створення перешкод для важкої військової техніки, — ділиться Олексій.
Авторка матеріалу побувала на одному з таких блокпостів на околиці міста. Тут несуть службу колишні працівники міліції, а також учасники бойових дій. Саме вони — ті, хто об’єднався у спілку учасників АТО, в перші години війни взялися за облаштування блокпосту на шляху ймовірного просування ворога. Тут панує військова дисципліна та порядок — на столі лежить документація з обліку зброї та боєприпасів, графік чергувань тощо.
— Війна війною, а порядок ніхто не скасовував. Коли навколо паніка й метушня, важливо контролювати обстановку навколо тебе, — діляться хлопці.
Поблизу блокпосту з одного боку дороги стоїть МТ-ЛБ — трофей, підібраний військовослужбовцями ЗСУ з ворожої колони, яку знищила українська артилерія неподалік міста.
— Рашисти залишили машину через несправність. Наші трактористи відтягнули її на базу, «підшаманили», замалювали ворожі позначки. Тепер буде служити на нашу користь, — розповідає тероборонець Олександр.
Навпроти МТ-ЛБ на узбіччі дороги влаштувався КУНГ. До війни його використовували працівники ветеринарної служби як лабораторію. А зараз, коли на Полтавщині лютують морози, хлопці можуть тут погрітися, поїсти або просто перепочити.
Не втрачають часу й жительки містечка. В соціальних мережах та месенджерах вони створили спільноти, через які відбуваються щоденні звіти щодо руху автомобілів по території ОТГ, інформування щодо підозрілої техніки та людей. Ця інформація детально обробляється та у разі потреби передається далі до компетентних осіб. Завдяки такій злагодженості дій було виявлено колону ворога, яка намагалася прорватися в глиб області, та була розбита українськими військовими.
Крім того, на території одного з підприємств міста створено волонтерський пункт. Сюди жінки міста привозять їжу, приготовану для захисників і захисниць України, яку далі розвозять по точках та блокпостах. Тут же функціонує й база накопичення допомоги для постраждалих від російської агресії в Сумській області. Речі першої потреби, харчові продукти, ліки, які пересилають міжнародні організації та небайдужі з усього світу, зберігають у приміщенні колишнього спортзалу. А за першого прохання вантажівками, автобусами та й просто легковими автівками їх передають у сусідній регіон.
— Щодня наші водії вирушають на захід країни, аби забрати чергову партію гуманітарки. Решта їдуть у Тростянець, Охтирку та Лебедин. Повертаючись до нашого міста, хлопці намагаються забрати біженців, яких ми розміщуємо на території ОТГ, — розповідає Олексій.
Крім того, при волонтерському штабі, або, як його називають містяни, «Штабі оборони», працює цілодобова гаряча лінія. Сюди телефонують, аби попросити ліки, надати цінну оперативну інформацію тощо.
Комісар місцевого ТЦК та СП підполковник Микола Олександрович, який став неформальним головою «Штабу оборони» містечка, розповідає, що головне в такій діяльності — вміти слухати та чути одне одного.
— Спочатку, у перші дні війни, у стані стресу було не легко. Десь вчилися на своїх же помилках. Згодом, коли поділили обов’язки та кожен почав відповідати за свою сферу діяльності, все стало зрозуміло й просто, — ділиться офіцер.
Спілкуючись з жителями цього містечка, розумієш, які вони — справжні українці! Вони дружні, консолідовані, працьовиті та чуйні. Слава нашій нації! Слава Україні! Перемога буде за нами!
