Регулярні відверті особисті розмови з військовими допомагають підтримувати їх, з’ясовувати та вирішувати їхні проблеми та запобігати випадкам самовільного залишення частини. Саме тому в 40-й…
Шановний пане Президенте, мій друже Анджею!
Шановна пані Маршалок Сейму! Шановний пане Маршалок Сенату!
Пані та панове депутати й сенатори!
Шановне панство!
Брати й сестри поляки!
Коли я став Президентом у 2019 році, тоді відчувалося, що нам треба буде пройти з Польщею довгий шлях.
Бо було прохолодно у наших відносинах, у нашому настрої одне до одного.
Так уже сталося. Але я хотів пройти цей шлях швидко. Шлях до тепла.
Бо такі ми народи. Я знав, що від природи ми рідні – українці, поляки.
Я памʼятаю мої перші зустрічі з Анджеєм Дудою. Від зустрічі до зустрічі все змінювалося. Прохолода зникала. Ми розуміли один одного. Як українець і поляк. Як європейці. Як друзі. Як батьки, які люблять свої родини та усвідомлюють, що наші діти мають жити у світі однакових добрих цінностей. Наших з вами цінностей. Мають жити у світі, де народи незалежні, де панує свобода, де родина має значення й де ніхто й ніколи не має права на війну, загарбницьку війну.
Вважається, що цифра сім приносить щастя. Саме стільки сусідів Бог дав Україні. Чи приносить це щастя нам? Відповідь сьогодні знає вже весь світ.
А краще за інших її знають 78 українських дітей, які загинули від ракет і обстрілів Російської Федерації. Сусіда, який приніс на нашу землю біду та війну. Сусіда, який вочевидь діє без Бога.
Коли є той, хто б’є по-звірячому, дуже важливо мати того, хто підставить плече. І коли у твій дім ступає нога ворога, він простягне тобі руку допомоги.
Вранці 24 лютого я не мав сумніву, хто це точно буде. Хто мені скаже: «Брате, твій народ не залишиться з ворогом сам на сам».
Так і сталося. І я вдячний за це. Польські брати та сестри з нами. І це є природно.
Просто вже за один той день, перший день війни, стало ясно і мені, і всім українцям, і, я впевнений, усім полякам… Стало ясно, що між нами, між нашими народами більше немає кордонів. Будь-яких фізичних. Будь-яких історичних. Будь-яких особистих.
За 16 днів цієї війни українська гордість і польська честь, українська сміливість у боях і польська щирість у допомозі нам дають мені змогу сказати зараз дуже важливі слова. Слова про те, що між нашими народами панує справжній мир. Мир між рідними. Мир між братами. І зараз я дуже хочу, щоб ці слова почули наші спільні сусіди білоруси.
Мир між рідними, мир між сусідами, мир між братами. Ми маємо до цього прийти і з ними! Ми прийдемо обовʼязково!
Шановне панство! Брати й сестри поляки!
Дуже довго різні «інтересанти» намагалися створити враження, ніби українці та поляки живуть по-різному. І порізно. Навіщо вони все це робили?
Я нагадаю слова світлої пам’яті Президента Республіки Польща Леха Качинського, сказані в Тбілісі у 2008 році: «Ми чудово знаємо: нині – Грузія, завтра – Україна, післязавтра – країни Балтії, а потім, можливо, прийде час на мою країну – Польщу».
24 лютого настало це страшне «завтра» для України, про яке говорив Президент Качинський.
І сьогодні ми боремося, щоб для країн Балтії та для Польщі такий злий час не настав. Ми боремося разом. Ми маємо силу.
Пам’ятайте, нас разом 90 мільйонів! Ми разом можемо все. І це – історична місія, історична місія Польщі, історична місія України – бути лідерами, які разом витягнуть Європу із цієї прірви. Врятують від цієї загрози. Зупинять перетворення Європи на жертву.
Шановне панство! Ми це можемо.
Ми бачили вчора, як і про що говорили країни Євросоюзу. Ми бачили, хто був справжнім лідером і боровся за сильну Європу. За спільну європейську безпеку. А хто намагався нас зупинити. Хто намагався вас зупинити…
Ми розуміємо, чому для поляків настільки важливо боротися разом із нами. Разом з усіма, хто за волю, за свободу. За нас із вами, за Європу.
Ми памʼятаємо страшну трагедію 2010 року біля Смоленська. Ми памʼятаємо всі факти з розслідування обставин цієї катастрофи. Ми відчуваємо, що це означає для вас. І що означає для вас мовчання тих, хто також все це знає, але… Але все ще заглядається на Росію.
Брати й сестри поляки!
Я відчуваю, що ми вже сформували надзвичайно сильний союз. Хай неформальний. Але союз, який виріс із реальності, а не зі слів на папері. З тепла у нашому серці, а не з промов політиків на самітах. Із того, як ви поставилися до наших людей. До українців, які врятувалися на вашій землі від зла, що прийшло на нашу землю.
Понад півтора мільйона громадян України! В абсолютній більшості це жінки та діти. Вони не відчувають себе на чужині, не відчувають у приймах. Ви зустріли наших людей у своїх родинах. З польською делікатністю. З братською добротою.
Хоча ми цього не просили, але й ви за це нічого не попросили. Це просто між рідними.
Тому я і звертаюся так просто: друже Анджею, дорога Агато!
Тому я й стверджую – ми вже обʼєдналися. Обʼєдналися, щоб, як за словами великого поляка, близького друга України, блаженної пам’яті Івана Павла ІІ, постійно здобувати й творити свободу.
Я не можу сьогодні бути впевненим в усіх лідерах усіх європейських народів, але я впевнений, що захищати свободу ми точно будемо разом із вами. Стільки, скільки потрібно.
Я вдячний за всю допомогу, яку ми вже отримали від вашої держави, від вашого народу. Я вдячний за зусилля, яких ви докладаєте, щоб ми могли убезпечити українське небо. Я вірю, що нам вдасться прийти до результату в цьому, до надзвичайно потрібного нам усім результату.
Якщо Бог дасть і ми обов’язково переможемо в цій війні, ми розділимо перемогу з нашими братами й сестрами.
Це наша велич. І ваша велич.
Це боротьба за нашу, це боротьба за вашу свободу.
Це спільна історія великих народів!
Дай Боже нам перемоги!
