Чотири роки він перебував у російському полоні, 5 червня 2026 року його звільнили в рамках чергового обміну полоненими. Наприкінці липня…
Я взяв участь у дискусії на одному з французьких телеканалів BFM.TV. Ще три учасники — всі французькі журналісти. Головна тема — чи працюють санкції проти російських нафти і газу і як це вдарить по економіці Франції і Європи. Звісно, що вдарить.
До початку війни літр бензину коштував 1,5 євро. Зараз — 2 євро, а прогнози надалі не втішні. Так само і з вартістю електроенергії. Французи порівнюють нинішні часи з кризою1973 року. Коли ти не можеш заповнити свій бак, коли зупиняються виробництва пов’язані з великим споживанням нафтопродуктів і газу. З’являється технічне безробіття, коли тебе не звільняють, а просто не платять зарплату. Я говорив, що це етичний вибір між бізнесом і життям людей в Україні — застосовувати санкції чи ні.
Також я сказав, що на наш погляд, це не вдарить по істеблішменту ворожої країни, що в Росії накопичено достатньо запасів для війни. Що війну можна зупинити тільки зброєю. Говорив про те, що страшне й незрозуміле слово денацифікація — по російськи — це знищення нашого народу. Ворог не зміг наскоком захопити нас, тому методично знищує бомбами цивільних людей.
Мені здалось, що мої слова слухали уважно не через ввічливість, а тому що учасники дискусії і два ведучих насправді переймались болем України. Ну що ж, можливо хтось послухає і задумається.
…Ще такі враження. На суботньому мітингу проти російської війни в Україні було дуже багато людей. Найбільше вражають доглянуті француженки похилого віку, які плачуть. Французькі національні телебачення і радіо в кольорах нашого прапору. Ти йдеш вулицями французької столиці, люди займаються своїми справами, багато туристів, черги в модні бутики. Чи можна їх осуджувати за байдужість? Думаю, ні. Мені відразу згадується інша картина — коли ти повертаєшся з українського сходу, коли ти 7 годин тому був під мінним чи ракетним обстрілом і бачив загиблих українських солдатів — а в Києві працюють дискотеки й ресторани і вулицями ходять веселі й п’яні люди… Здавалось, що війна далеко і вона ніколи не прийде до столиці. І я сказав це теж на телебаченні.
Проте, якщо Путін один раз пригрозив світові ядерною зброєю, то він може це робити завжди. І війна, можливо, піде далі на Захід Європи. А що буде робити світ? Наша війна на сході до великого й безумного нападу Путіна на всю Україну тривала 8 років. Спочатку люди брали це близько до серця, допомагали коштами. А потім всі звикли. У січні 2022 року мої знайомі волонтери вимолювали гроші на допомогу ЗСУ. Не забуваймо, що так буде й зараз з допомогою світу.
У перші вихідні після нападу 26-27 лютого на мітинг наприклад, в Лондоні, збирались тисячі людей. А 5-6 березня вже сотні. Моя знайома, яка зібрала багато грошей серед своїх друзів і знайомих для волонтерів, які займаються закупами для України, говорить що перша хвиля шоку на Заході вже пройшла і далі буде тяжче…
