Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
До підписання Президентом країни низки законів, які посилюють відповідальність за злочини проти національної безпеки під час воєнного стану, Кримінальний кодекс України визначав мародерство та його кримінальні наслідки так: «Стаття 432. Викрадення на полі бою речей, що знаходяться при вбитих чи поранених (мародерство), карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.
Однак затверджений у цій низці Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство» не тільки підняв нижню планку строку покарання із 3-х до 5-ти років, але й де-факто прирівняв до мародерства ще 5 категорій злочинів, скоєних в умовах воєнного стану. Що, по суті, вивело нашу країну в цьому питанні на рівень засад міжнародного права.
Зміни в Кримінальному кодексі посилюють покарання не тільки за привласнення чужого майна на полі бою (ст. 432), але й за використання трагічних обставин, бойових дій для власної наживи шляхом пограбування людей, в тому числі вбитих або поранених. Зокрема, за вчинення крадіжки (ст. 185), пограбування (ст. 186), розбою (ст. 187), вимагання, або привласнення (розтрати) майна (ст. 191). На строки позбавлення волі злочинців за цими статтями в умовах воєнного стану суттєво впливатиме тяжкість скоєного злочину.
Кому війна — як мама рідна
Кажучи просто, мародери — це двоногі істоти, що наживаються на чужому горі. А сам термін «мародерство» походить від французького слова maraudeur, що перекладається як «грабіжник». У 2014 році весь світ облетіли вістки про Катерину Пархоменко з Тореза, котрій знайомий «ополченець» подарував туш для вій, підібрану на місці падіння збитого росіянами малайзійського авіалайнера рейсу МН17. Ця «красива потвора», як охрестила її світова преса, сама вихвалялася в інтернеті трофеєм коханця. І ображалася на те, що їй не перепало звідти золотих прикрас.
На засіданні Ради Безпеки ООН ці дії було названо мародерством, хоча тодішній представник Росії Чуркін доводив, що чужі цінності самі падали на голову «невинним луганчанам»: «Ми маємо справу з трагічною ситуацією. Не будемо її посилювати, вживаючи такий лексикон, як «мародери» — хникав дипломат. А що пан Чуркін ще міг балабонити — адже у кримінальному кодексі РФ, на відміну від усіх інших держав, включаючи небіжчика СРСР, стаття про мародерство відсутня.
Виданий ще в 1973 році четвертий том академічного «Словника української мови» чітко роз’яснює: «Мародер — вояк, що грабує вбитих і поранених після бою або мирне населення під час війни». Тобто і словник, і чинне до підписання Президентом вказаної вище низки законів українське кримінальне законодавство розуміли під мародерами лише військових та інших осіб, які оббирали тіла загиблих і поранених на полі бою. Або ж — тільки військових, якщо вони під час ведення бойових дій грабували мирне населення.
Однак реальна суть цього злочину набагато ширша та полягає у привласненні чужого майна не тільки на полі бою, але й у використанні двоногими трагічних обставин, катастроф, бойових дій для власної наживи шляхом пограбування торговельних закладів, складів та установ, загиблих у населених пунктах тощо. У нас, на жаль, таке стається. У соцмережах фото- та відео доказів більш ніж достатньо — приміром, як мародери обносять супермаркети не на їжу й воду, а на коштовні речі.
Крім того, мародерство розглядається як злочин не тільки на рівні національних законодавств, але й визнається міжнародним правом як військовий злочин міжнародного характеру. Міжнародне право розглядає мародерство ширше та включає в себе використання безпорадного стану мешканців певних територій під час бойових дій для грабежу та розбою.
Важливою особливістю мародерства виступає здійснення цього злочину шляхом насильства. В минулому столітті законодавством різних країн світу визнавало мародерство одним із найстрашніших злочинів, за який передбачалось покарання у вигляді смертної кари через розстріл.
Предметом мародерства може бути тільки приватне майно (гроші, годинники, побутова техніка тощо) й особисте майно вбитих чи поранених, незалежно від того, до якої воюючої сторони вони належать. Військова техніка, зброя, боєприпаси, документи, що містять відомості військового характеру, інші речі, придатні для використання під час ведення військових дій (амуніція, військове майно, провіант), не є предметом цього злочину.
