У Харкові викрито злочинну групу з 13 осіб, до якої входили посадовці медико-соціальних експертних комісій та їхні спільники. Суд визнав…
Коли в березні 2014-го бармен із Луцька Дмитро впевнено підписав контракт з окремою механізованою бригадою, він і не усвідомлював, у що «в’язується». Каже, мотивація була чіткою — відбити українські території, хоч і поняття не мав, що таке справжня війна. Чоловік зазначає, що мотивація за вісім років служби не змінилась. Щоправда, тепер він не з чуток знає, якою дорогою ціною дістається незалежність.
Перше усвідомлення жорстокості війни прийшло перед Савур-могилою, коли побачив знищену техніку, роботу артилерії…
— Здавалось, що це якийсь фільм, а не реальність. Тоді ж на власні очі побачив, що і військове братерство, де кожен воїн готовий прикрити спину іншому, — реальна історія, а не сюжет драматичного кіно. А потім були — визволення Мар’їнки, Степанівки, численні ротації, підбиття ворожої техніки. Та оцього першого відчуття неможливо забути.
Після закінчення контракту Сергій вирішив не повертатись до приготування коктейлів, а продовжити службу. Каже, що навіть не розглядав інших варіантів.
— А як інакше? Справу ж ще не завершено! Хлопців не можу покинути. Та й, що казати, вже так звик до армії, побратимів… Ротації стали буденністю. Побратими раніше кепкували, де зв’язок між барменом та стрільцем. А насправді — корисні навички робота у барі дала. Насамперед це вміння працювати з людьми.
Нині Дмитро знову на передовій. Яка це вже ротація — не злічити. На Донеччині він уже давно проводить в рази більше часу, ніж у рідній Волинській області.
