Саме офіцери планують операції, приймають рішення в критичних ситуаціях, відповідають за особовий склад і ведуть підрозділи до виконання бойових завдань. Саме таких офіцерів готує…
На тлі тривалої військової агресії проти України Росія проводить постійну та скоординовану державою дезінформаційну кампанію, спрямовану на населення Росії, сусідні з Росією країни, Європейський Союз та за його межі, зокрема з метою впливу на громадську думку. Кремль не шкодує зусиль, щоб очорнити Україну, зобразити її як загрозу глобальній безпеці та послабити міжнародну підтримку українського суверенітету. Нещодавнє російське військове нарощування лише посилило цей шквал дезінформації.
Фактчекінгова платформа EUvsDisinfo систематизувала найбільш поширені та небезпечні міфи, а часто відверту брехню, пов’язані з російсько-українським конфліктом.
Міф 1: «Нинішня напруженість є результатом стійкої агресивної поведінки України та її союзників на Заході. Росія нічого не робить, окрім захисту своїх законних інтересів, і не несе відповідальності за цей конфлікт».
Неправда. Річ у тому, що Росія продовжує порушувати міжнародне право, а також інші угоди, які вона взяла на себе. Незаконно анексувавши Кримський півострів та вчиняючи акти збройної агресії на сході України, Росія, одна з постійних членів Ради Безпеки ООН, порушила щонайменше 12 міжнародних та двосторонніх договорів. До них належать Статут ООН, Гельсінський заключний акт і Паризька хартія, які гарантують суверенну рівність і територіальну цілісність держав, недоторканність кордонів, утримання від погрози силою або її застосування, а також свободу держав вибирати чи змінювати власні заходи безпеки.
Росія продовжує порушувати міжнародне право, а також інші угоди, які вона взяла на себе.
Україна зазнала серйозних втрат у конфлікті з Росією. Внаслідок російської агресії загинуло близько 14 тисяч українців і значно більше було поранено. Конфлікт також перемістив понад 1,5 мільйона жителів з Кримського півострова та на сході України.
Міф 2: «Цей конфлікт спровокувала ситуація в Україні. Є докази того, що Україна чинить звірства проти російськомовного населення на сході країни. Росія має втрутитися, не в останню чергу тому, що Україна та Росія є «одною нацією». Україна просто належить до «привілейованої сфери впливу» Росії.
Неправда. Твердження про те, що Україна атакує власну територію та переслідує власних громадян, є абсурдними. Щоб активізувати внутрішню підтримку російської військової агресії, російські державні ЗМІ невпинно намагаються очорнити Україну, звинувачуючи її в нібито геноциді на сході України, проводячи безпідставні паралелі з нацизмом і Другою світовою війною.
Немає жодних доказів того, що російськомовні чи етнічні росіяни на сході України зазнають переслідувань, не кажучи вже про геноцид, з боку української влади.
Насправді немає жодних доказів того, що російськомовні чи етнічні росіяни на сході України зазнають переслідувань, не кажучи вже про геноцид, з боку української влади. Це підтверджується у звітах, які опублікувала Рада Європи, Верховний комісар ООН з прав людини та ОБСЄ.
Кремлівський агітпроп часто вживає твердження про те, що Україна та Росія — «одна нація», яке є найглибше вкоріненим міфом, що використовуються проти України. Навіть з довгострокової історичної перспективи цей аргумент не підтверджується. Попри тривалі періоди іноземного правління, Україна має сильну національну культуру та самобутність і є суверенною країною. Поняття «загальноросійської нації» без політичних кордонів є ідеологічною конструкцією, що сягає імперських часів. Російський уряд силою культивує цей міф з 2014 року, намагаючись раціоналізувати та виправдати свою військову агресію проти України.
Щодо «сфер впливу», то цьому поняттю немає місця у ХХІ столітті. Як і всі суверенні держави, Україна вільна визначати свій власний шлях, свою зовнішню політику та політику безпеки, а також свою участь у міжнародних організаціях та військових альянсах.
Як і всі суверенні держави, Україна вільна визначати свій власний шлях, свою зовнішню політику та політику безпеки, а також свою участь у міжнародних організаціях та військових альянсах.
Щоб просувати думку про те, що Україна належить до «сфери впливу» Росії, кремлівський агітпроп часто заявляє, що Україна не є «справжньою» державою, намагається викривити історію, щоб легітимізувати ідею, що Україна належить до природної сфери інтересів Росії.
Міф 3: «У будь-якому разі Україна повинна звернутися до Росії, тому що ЄС і Захід не зацікавлені в цій країні і покинули її».
Неправда. ЄС має стратегічне партнерство з Україною. На сьогодні Україна фактично перетворилася на одного з найближчих партнерів ЄС. Це партнерство в останні роки зміцнене Угодою про асоціацію між Україною та ЄС і поглибленою та всеосяжною зоною вільної торгівлі. Сьогодні ЄС є найбільшим торговельним партнером України, на нього припадає понад 40% її товарообігу. З 2014 року ЄС надав Україні 17 мільярдів євро позик і грантів.
Сьогодні ЄС є найбільшим торговельним партнером України, на нього припадає понад 40% її товарообігу. З 2014 року ЄС надав Україні 17 мільярдів євро позик і грантів.
Міф 4: «У нинішній кризі винні НАТО та Захід. Якби вони виконали свою обіцянку не розширювати Альянс, Росія не відчувала б загрозу».
Неправда. Такої обіцянки ніколи не було дано і ніколи не просили від НАТО. Російські державні ЗМІ часто стверджували, що радянському лідеру Михайлу Горбачову «усно» пообіцяли, що НАТО не буде розширюватися за межі об’єднаної Німеччини. Насправді сам Горбачов спростував це твердження, сказавши, що «тему «розширення НАТО» взагалі не обговорювали і не порушували в ті роки».
Так звані усні домовленості є черговою вигадкою очільників Кремля. Окрім того, твердження про те, що НАТО пообіцяло не розширюватися, фундаментально неправильно відображає природу Альянсу. НАТО, як оборонний альянс, не «розширюється» в імперіалістичному сенсі. Рішення щодо членства в НАТО приймають кожен окремий заявник і 30 нинішніх союзників по НАТО. Кожна суверенна держава може вибрати свій шлях, і жодні треті сторони — в даному випадку Росія — не мають права втручатися.
Кожна суверенна держава може вибрати свій шлях, і жодні треті сторони — в даному випадку Росія — не мають права втручатися.
Міф 5: «Через агресивне розширення НАТО Росія тепер «оточена ворогами» і має захищатися».
Неправда. Жодна країна чи альянс не планують вторгнення в Росію. Росії ніхто не загрожує. Насправді ЄС і Україна є рішучими прихильниками встановленого європейського порядку безпеки. Пам’ятайте, що Росія є найбільшою за географією країною світу з населенням понад 140 мільйонів осіб і має одну з найбільших армій із потужним арсеналом ядерної зброї. Абсурдно представляти Росію як країну, яка перебуває під великою небезпекою. З точки зору географії, менше ніж одна шістнадцята сухопутного кордону Росії проходить із членами НАТО. З 14 країн, з якими межує Росія, лише п’ять є членами НАТО.
Жодна країна чи альянс не планують вторгнення в Росію. Росії ніхто не загрожує.
Немає також жодного аргументу, який свідчив би, що військова сила є єдиним рішенням. Існує кілька міжнародних організацій, двосторонніх угод і форматів, у яких Росія може брати участь у мирному діалозі — наприклад, у рамках ОБСЄ та режимів контролю над озброєннями. ЄС залишає відкритими канали комунікації з Росією як невід’ємну частину політики ЄС щодо Росії стосовно п’яти провідних принципів. Водночас Україна як суверенна держава має повне право обирати свою політику. Думка про те, що Росія повинна мати право вето на рішення України, є безпідставною. У зв’язку з цим ні ЄС, ні НАТО не претендують на право вето щодо того, які держави можуть бути членами Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ).
Міф 6: «У будь-якому разі Росія не несе відповідальності за нинішню напруженість в Україні. Україна свідомо порушила Мінські домовленості, і Захід продовжує озброювати Україну. Росія повинна швидко реагувати, захищаючи свої кордони. Провокація йде із Заходу».
Неправда. Фактично, саме Росія зібрала 140 тис. військових та техніки на кордоні України, зокрема на незаконно анексованому Кримському півострові.
Росія зібрала 140 тис. військових та техніки на кордоні України, зокрема на незаконно анексованому Кримському півострові.
Росія є стороною Мінських угод, і це останні офіційні документи, в яких Росія підтвердила суверенітет і територіальну цілісність України. Проте не виконала їх. Російська сторона та підконтрольні їй так звані ДНР та ЛНР не зуміли здійснити припинення вогню, відвести все важке озброєння, здійснити повний обмін політичними в’язнями або забезпечити доставку гуманітарної допомоги на основі міжнародного механізму. Навпаки, Росія посилює незаконні збройні формування на сході України, перешкоджає доступу спостерігачів СММ ОБСЄ, зокрема до українсько-російського кордону, де моніторингову місію припинено через вето Росії, накладене влітку 2021 року.
Утім, Україна виконала Мінські домовленості в тій мірі, наскільки це можна розумно зробити, не маючи контролю над територією. Україна ухвалила і пролонгувала із оновленнями законодавство про особливий статус та амністію ОРДЛО.
Україна виконала Мінські домовленості в тій мірі, наскільки це можна розумно зробити, не маючи контролю над територією. Україна ухвалила і пролонгувала з оновленнями законодавство про особливий статус та амністію ОРДЛО.
Міф 7: «ЄС у будь-якому разі слабкий і неактуальний. Навіщо взагалі говорити з ЄС?».
Неправда. Російські чиновники та державні ЗМІ регулярно зображують ЄС як невідповідного та нездатного впоратися з кризами, чи то російсько-український конфлікт, чи будь-яке інше міжнародне питання. У січні 2022 року міністр закордонних справ Сергій Лавров зайшов так далеко, що звинуватив ЄС у… «безсиллі».
Після закінчення Другої світової війни Європа жила в мирі. ЄС у координації з ООН, НАТО, ОБСЄ, Радою Європи, членами G7 та іншими міжнародними партнерами зробив відчутний внесок у безпеку в європейському регіоні та за його межами,зокрема в Україні.
Ці твердження принаймні дивні, адже після закінчення Другої світової війни Європа жила в мирі. ЄС у координації з ООН, НАТО, ОБСЄ, Радою Європи, членами G7 та іншими міжнародними партнерами зробив відчутний внесок у безпеку в європейському регіоні та за його межами, зокрема в Україні.
