Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Нинішній перший заступник Міністра у справах ветеранів, Герой України Олександр Порхун у 2014-2017 роках командував бойовими підрозділами й тактичними групами 95-ї аеромобільної бригади. На гостинах у військового радіо Армія FM колишній комбат згадав про бої під час оборони Донецького аеропорту та інші операції.
Прийшов на війну професійним військовим
— Військову кар’єру я розпочав командиром взводу 13-го окремого аеромобільного батальйону 95-ї бригади, — розповідає Олександр Порхун. — У 2008-2014 роках у цьому батальйоні пройшов усі посади — до заступника командира роти — інструктора з повітрянодесантної підготовки, а війну зустрів командиром роти.
Нас підняли по тривозі наприкінці січня 2014 року, в лютому перебували в пункті постійної дислокації, оцінювали обстановку, готувалися до майбутніх дій.
8 березня 2014 року отримали завдання, і особовий склад 13-го батальйону двома літаками був перекинутий із ППД у Житомирі на полігон «Широкий лан» у Миколаївській області. Військова техніка здійснила наземний марш. На полігоні провели коротеньке бойове злагодження й уже в середині березня знову виконали марш на кримському напрямку й зайняли позиції біля Чонгару, Арабатської стрілки, взяли під охорону Каховське водосховище. Моя рота відповідала за оборону всіх об’єктів ВМС від Бердянська до Маріуполя.
У середині квітня 2014 року, коли незаконні збройні формування повним ходом розгортали свої сили, Гіркін узяв під контроль Слов’янськ, почалося зародження так званих ДНР-ЛНР, бригада здійснила марш із Херсонської області до базового табору в районі населеного пункту Добропілля Донецької області.
Завдання десанту у війні 2014 року
— У десантників є багато завдань і способів застосування: аеромобільно-ударні, аеромобільно-рейдові, просто аеромобільні дії — виконання завдань на гелікоптерах або як повітряного десанту. І першими бойовими завданнями нашого батальйону на той час були «стандартні» рейдові та ударні дії.
Але десантники також виконували всі «піхотні», лише з тією «фішечкою», що ми можемо використовувати повітряні шляхи.
Початок оборони Донецького аеропорту
— До 25 травня 2014 року в базовому таборі 95-ї бригади (тоді — гора Карачун) було сформовано три групи, які гелікоптерами дісталися Донецького аеропорту. Протягом трьох днів вони самотужки обороняли Донецький аеропорт, поки туди заходили головні сили. У цій операції брав участь і розвідвзвод мого 13-го батальйону.
— Я хочу подякувати хлопцям, які сьогодні продовжують боронити нашу країну. Я прекрасно розумію, що вони там переживають, коли постійно хочеться побачити близьких і рідних, повернутися в теплі домівки, до своїх дітей, батьків. Бажаю тільки одного: щоб усі бригади, які виїхали на захист нашої держави, в тій же кількості повернулися додому. А хлопцям — низький уклін за те, що вони й надалі захищають нашу державу!Слова до воїнів, які перебувають на сході
Забезпечення виходу з аеропорту в січні 2014 року
— Безпосередньо я і мій підрозділ завдання у Донецькому аеропорту отримали лише у січні 2015 року. 13 січня особовий склад разом із технікою літаками доставили з аеродрому в Озерному Житомирської області до Запоріжжя, звідти прибули в Тоненьке, приблизно за 5-6 км до Донецького аеропорту. Основні сили бригади дислокувалися на «Зеніті», біля населеного пункту Спартак.
Нашим завданням було через Піски пробитися до пожежного депо й зайти в контрольований нашими хлопцями термінал. Понад тиждень, до 22 січня, ми намагалися туди дістатися, сили противника були надто потужними. Тож була спланована велика операція, до якої залучили найбільш боєготові підрозділи нашої бригади разом із батальйонами «тридцятки», 79-ї і 81-ї бригад.
Загалом, спочатку ми просто прикривали позиції «кіборгів», а коли, як нині кажуть: «люди витримали, але не витримав бетон» — зрозуміли, що треба пробиватися до хлопців і виводити їх звідти.
Ситуація була важка: за понад 240 днів оборони підходи були щільно заміновані, і противник зустрів нас дуже жорстко. У тому бою в мене загинуло три військовослужбовці, один із них — командир першої роти капітан Маковський.
Зрештою ми відійшли та отримали вже зовсім інше завдання: взяти під контроль розташовану біля «Зеніту» шахту «Бутівка» (до речі, на картах вона «Дутівка») і сусідній населений пункт Спартак. Далі — підірвати Путилівський міст і, якщо буде можливість, зайти в місто Донецьк.
Коли 1-й батальйон 95-ї бригади пішов на Спартак, мій батальйон паралельно пішов на шахту «Бутівка». Нам були придані 4 чи 5 танків, які прорвалися та зруйнували Путилівський міст. Але під час відходу через населений пункт Спартак група була атакована: дехто потрапив у полон, хтось зумів пішки повернутися на «Зеніт».
Чому нам було важливо захищати Донецький аеропорт
— На мою думку, тут можна говорити про два фактори: по-перше, це великий інфраструктурний об’єкт. Якби аеропорт був під контролем противника, це дало б йому змогу саджати транспортні літаки. Ми це прекрасно розуміли, тому на початку 14-го року була команда взяти Донецький аеропорт під контроль і не відпускати.
А друге, після того як багато хлопців загинуло під час оборони, для військовослужбовців стало вже принципово захищати аеропорт до останнього — в пам’ять про солдатів.
До 2017 року майор Порхун брав участь ще в багатьох боях, операціях і рейдах тилами противника, розповідь про які дивіться на відео Армія FM.
