Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
Він — військовослужбовець однієї з мотопіхотних бригад. Через свій фах (Олександр має освіту фельдшера. — Авт.) на початку служби обрав собі позивний «Док». Але побратими кличуть його між собою Миколайович.
Олександр закінчив Київське медучилище ще в 1984 році. Спочатку напрацьовував медичний досвід у фельдшерсько-амбулаторному пункті, потім у бригаді швидкої допомоги. Згодом чоловік одружився, народилася донька. Через нестабільне та низьке грошове утримання медиків у 90-ті був вимушений кинути улюблену справу. Згодом Олександру вдалося організувати свій бізнес, який приносив невеликий, але стабільний заробіток. У 2014 році, з початком бойових дій на Донбасі, пам’ятаючи про те, що він є військовозобов’язаним, чоловік одним із перших прибув до військкомату, аби виконати свій громадянський обов’язок. Але сталося не так, як гадалося… Незабаром у його дружини виявили невиліковну хворобу. Попри довготривалу боротьбу за життя, восени 2017-го кохана Олександра пішла у засвіти…
За два роки після трагедії чоловік вступив до лав ЗСУ. Попри свій вік (Олександру 57 років), нині він виконує бойові завдання на першій лінії фронту — на одному з ВОПів.
— Спочатку мене хотіли направити до медичної роти, але я попросився саме на «нуль». І вдячний, що керівництво пішло мені назустріч, — розповідає чоловік.
Завдяки легкій вдачі та гострому почуттю гумору Миколайович легко вписався в досить молодий колектив. На рівні з побратимами, крім прямих функціональних обов’язків, він виконує й інші завдання — чергує на спостережних пунктах, веде «господарчі» справи — чистить окопи, рубає дрова, носить воду.
— Я тут помолодшав душею і тілом, — усміхається чоловік.
І хоча на війні своїм побратимам він годиться в батьки, у той же час Миколайович залишається дбайливим сином. Мати Олександра й досі не знає, що вже два роки він воює на сході країни. Вже під час фотографування чоловік надягнув балаклаву, щоб прикрити обличчя.
— Маму треба берегти. Нехай і далі думає, що я зараз у Львові, працюю в охоронній фірмі, — ділиться бойовий медик.
