Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Днями, напередодні Різдва Христового, сотенному Української Повстанської Армії, політичному в’язню радянського режиму, котрий відбув тридцять два з половиною роки у таборах, Мирославу Васильовичу Симчичу виповнилось 99 років.
Нині легендарний повстанець є почесним громадянином Коломиї, де, власне, і проживає, а з 2013-го — ще й почесним громадянином Львова.
«Усі ми гаряче вітаємо славетного сотенного УПА Мирослава Симчича («Кривоноса») з 99-річчям. Справді — людина-легенда, воїн-символ, істинний Герой України. Для істориків-дослідників лише уточню, що Мирослав Симчич насправді народився 26 грудня 1922 року. Але через реалії польської окупації дату народження батьки зафіксували пізніше. І це було правильно», — пише на своїй сторінці в Facebook український письменник та громадський діяч Василь Шкляр.
Та й справді, Мирослав Симчич ще у 1941 році вступив до юнацької мережі ОУН. Там же навчався військовій справі. Після того, як закінчив Коломийський архітектурний технікум, у 1943 році був направлений до першого куреня Української національної самооборони в село Космач, де проходив службу на посаді кулеметника. Після запеклих боїв із німецькою армією курінь Симчича відійшов у Чорний ліс, після чого юнака відправили у Коломию проводити розвідку противника. Згодом, із приходом більшовицької армії, Мирослав Симчич проводив бойові повстанські рейди на Буковині, Снятинщині та Заболотівщині.
У січні 1945 року Мирослав Симчич, на позивний «Кривоніс», отримує наказ іти на Космач. За даними Центру дослідження визвольного руху, проти українських повстанців стояли три прикордонні загони, дивізія НКВС та інші радянські військові формування. На той час Мирослав Симчич уже командував у Березівській сотні 3-ю чотою. Він, разом з іншим підрозділом, по дорозі на село Космач розгромили радянський прикордонний батальйон, а далі, у боях з підрозділами НКВС, «Кривоніс» керував завершальною операцією з розгрому радянських військ. За неофіційними даними, за 2,5 години українські повстанські формування знищили майже пів тисячі радянських солдатів та офіцерів. Під час одного з боїв Симчич дістав важке кульове поранення в руку, проте це не завадило командиру керувати українськими повстанцями.
Уже у 1946 році Мирослава Симчича призначили командиром Березівської сотні, яка під його командуванням брала участь у багатьох важких боях проти радянських окупаційних військ. У 1948 році, під час облави, Кривоноса разом із його бойовими побратимами заарештували. Командира УПА засудили до 25 років позбавлення волі за участь в УПА, а згодом присудили йому ще стільки ж за «участь у націоналістичному угрупуванні».
Легендарний «Кривоніс» відсидів у радянських таборах 32 роки та 6 місяців і був звільнений лише у 1985 році!
Про відомого бойового командира писала європейська та світова преса, а життєвий та бойовий шлях Симчича став основою книги українського історика, професора Миколи Андрусяка «Брати Грому».
Лише у 15 листопада 2017 р. за поданням Івано-Франківської обласної прокуратури Косівський районний суд реабілітував Мирослава Симчича.
Мирослав Васильович уже в незалежній Україні за значний особистий внесок у консолідацію українського суспільства та активну громадську діяльність був нагороджений Орденом Свободи, орденом «За заслуги» III ступеня, відзнакою Президента України — ювілейною медаллю «25 років незалежності України», медаллю «За заслуги перед Прикарпаттям». А у 2008 році у місті Коломия, Івано-Франківської області, Симчичу встановили прижиттєвий пам’ятник.
