Підписання нових мотиваційних контрактів дає можливість отримати чіткі терміни служби з подальшою гарантованою відстрочкою від мобілізації. Процедура переходу на новий контракт спрощена…
Наприкінці травня 1637-го у Правобережній Україні вибухнуло повстання під проводом Павла Павлюка (Бута) проти польського панування. Незабаром повстання охопило і Лівобережну Україну, де діяли повстанські загони на чолі з полковниками Карпом Скиданом і Степаном Биховцем. На його придушення польський уряд кинув значні військові сили, зокрема угорських і німецьких найманців. Загалом близько 15 тисячі вояків. Очолив польські сили коронний гетьман Миколай Потоцький.
Вирішальна битва відбулася біля села Кумейки (нині на Черкащині). Польським військам вдалося оточити повстанців. Козаки нашвидкуруч збудували табір та цілий день відбивали запеклі атаки польської кінноти, яку підтримували піхота і артилерія. Козацьке військо було гірше озброєне. Очевидець писав, що «…не всі мають самопали, декотрі тільки рогатини, коси, сокири», але йшли «дуже сміло і сердито». Зі свого боку Потоцький засвідчив наступне: «Було таке уперте і завзяте те хлопство, що ніхто з них не хотів миру!», тільки кричали, «щоб одному на одному вмирати…»
Увечері Павлюк і Скидан з невеличкими загоном вийшли з табору і відступили до Чигирина, де сподівалися з’єднатися з іншими повстанськими загонами та поповнити запаси пороху. Основні повстанські сили на чолі з козацьким полководцем Дмитром Гунею продовжували бій до пізньої ночі. Різня була страшна. Вбитих козаків було до чотирьох тисяч, поляків — до трьох. На світанку наступного дня повстанці почали відступати до Черкас, а потім — до Боровиці (тепер село Чигиринського району Черкаської області), де об’єдналися із загоном Павла Павлюка (Бута).
Через декілька днів під Боровицею спалахнув новий бій. Не маючи змоги зламати опір повстанців, Миколай Потоцький, що мав «промовисте» прізвисько «Ведмежа лапа», запропонував розпочати перемовини. Під час переговорів Павла Павлюка та інших керівників повстання було по-зрадницьки схоплено (здали свої) та відправлено до Варшави, де незабаром страчено. А повстанців змусили написати «покаянного» листа.
Через 10 років українці під проводом Богдана Хмельницького візьмуть реванш і під Жовтими Водами, Корсунем та Пилявцями розгромлять польську шляхту.
Підготував Руслан Ткачук
